Ілля.
Я обіймав Іванку. Не хотів її випускати зі своїх обіймів. Вона посміхаючись, подивилась на мене.
- Привіт.
- Привіт, як доїхала?
- Добре
Ми почали цілуватись. І цілувались декілька хвилин. Подобається цей момент.
Я обійняв її за талію і ми пішли до мене додому. Я відчував як вона хвилюється. І я її прекрасно розумію, адже дома тато.
Ми підійшли до дверей квартири і я подзвонив у двері. Нам зразу двері відкрив тато. Ніби чекав під дверима. Ми зайшли.
- Знімайте взуття і мерщій мити руки. Бо мама там вже стіл накрила
Ми пішли помити руки. Коли ми зайшли у ванну кімнату. Я побачив як Іванка почала тремтіти.
- Сонечко, ти чого?
- Страшно — сказала вона тихо
- Злякалась мого тата?
- Мг...
- Не бійся, я буду весь час біля тебе, та й мама пам’ятаєш як до тебе поставилась
- Мг... добре — я обійняв Іванку. Вона трохи заспокоїлась. Ми помили руки і вийшли з ванної кімнати й зайшли на кухню. На столі стояло п’ять тарілок виделок і столових ножів.
- Сідайте — сказав тато. Мама якраз пішла кликати брата їсти. Ми сіли за стіл. Я звичайно сидів біля Іванки. Тато сів на своє місце навпроти нас. Мама з братом зайшли на кухню і теж сіли за стіл. Мама поклала всім у тарілки страви. Ми почали обідати. Обідали ми мовчки як завжди, але тишу як на дивно порушив тато. Він завжди за столом мовчить, а зараз почав говорити.
- Іванко, розкажи трохи про себе — він подивився на неї.
- Ну, я з інтернату, це ви і так знаєте, — Іванка непомітно посміхнулась — з семи років займаюсь балетом. Вчора був конкурс з балетних танців. Я зі своїм партнером зайняли перше місце, отримали золоті медалі. Це мій не перший конкурс. І у мене є три золоті медалі з цих конкурсів
- Молодець — сказав тато
- Ще я добре вчусь, директор сказав, що я повинна отримати золоту медаль. Люблю сидіти зі своєю подругою у бібліотеці та читати книжки
- А, як ти опинилась в інтернаті?
- Мене кинули батьки, залишили мене і поїхали. Але вчора після конкурсу я їх побачила...
- Ну, так нахабні такі, що просто жах — сказав я
- Чому? — запитала мама
- Вони підійшли до нас... до Іванки і попросили, щоб Іванка віддала грошову винагороду за конкурс
- Я їм виказала все, що про них думаю... вони тільки стояли і мовчали
- Бо Іванка навіть не дала їм і слова сказати
- Єдине, що я почула від них, вони виправдовувались. Сказали, що у них не було коштів, аби мене виховувати
- Гроші можна знайти, заробити — сказав брат
- Це точно, а вчора вони просили у мене гроші, бо треба моєму братику операція... може я і безсердечна, але вони від мене не отримають ні копійки — я побачив як Іванка почала плакати. Вона закрила обличчя руками — вибачте — Іванка встала і побігла у ванну кімнату.
- Ем... я не думав, що таке буває — сказав тато
- Як бачиш, Сергію... буває
- Дійсно нахабні люди
- Я їм це в обличчя сказав... не витримав
- Піди до Іванки, заспокой її — сказала мама
Я встав і пішов у ванну кімнату. Іванка стояла спершись об раковину долонями і плакала. Я підійшов до неї і обійняв її ззаду.
- Сонечко моє, заспокойся, будь ласка, — сказав я їй на вушко — давай вмийся і вийдемо
Вона повернулась до мене і дуже міцно мене обійняла. Я її теж обійняв. Вона за декілька хвилин заспокоїлась. Потім вмилась і ми вийшли з ванної кімнати. Зайшли на кухню і сіли на свої місця.
- Вибачте — знову сказала Іванка.
- Нічого, ми розуміємо — сказала мама — Іванко, випий
- Що це?
- Заспокійливе
Іванка випила заспокійливе. Після цього ми продовжили їсти і розмовляти.
- Іванко, ти сказала, що читаєш багато книжок
- Так, а, що?
- Книги яких авторів читаєш? — поцікавився тато
- Подобаються українські поети Тарас Шевченко, Леся Українка. Ще подобається якщо я не помиляюсь бразильський поет Пауло Коельо. Знаю, що Ілля почав одну книгу читати цього автора
- Серйозно? — мама подивилась на мене здивовано
- Так
- А, я прочитала всі його книжки, які були у бібліотеці. Здається там три чи чотири книжки було. Точно не пам’ятаю — Іванка посміхнулась
- Молодець, я так багато книжок не читаю — сказав тато — в основному газети
- До речі, — сказав я — Іванка закінчує вчитися в інтернаті, тому я допоможу їй та її подрузі знайти квартиру, бо в інтернаті їм вже нічого буде робити
- Правильно, синку, допоможи, — сказала мама — а, де твоя подруга зараз?
- Гуляє зі своїм хлопцем
- З Алексом — я почав сміятись
- Її здається звати Адріана
- Так, вона мені як сестра. З першого дня разом в кімнаті живемо, в одному класі за однією партою сидимо вже одинадцять років... маю на увазі з першого класу і по цей день
Ми закінчили обідати. Мама все прибрала, і вони з татом пішли гуляти, здається поїхали до татової мами. А брат сів грати на комп’ютері. На годиннику вже друга дня. Ми з Іванкою, як і домовлялись залишились у мене дома. Зайшли у мою кімнату. Іванка почала її розглядати.
- У тебе красива кімната, затишна — вона посміхнулась
- Але маленька
- Мені б таку... завжди мріяла про свою кімнату, але є тільки свій куточок біля ліжка. Що робити будемо?
- Що хочеш?
- Не знаю — я підійшов до неї і ми почали цілуватись. А потім в якусь мить почали один з одного знімати одяг — дома твій брат — сказала мені у губи Іванка.
- Він нічого не чує, бо сидить у навушниках — ми почали пристрасно цілуватись. А потім наші тіла зблизились. Це лише наш другий...
Ми лежимо на ліжку. Я обіймаю свою дівчинку. Вона лежить біля мене і важко дихає.
- Все добре?
- Так...
Вона піднялась до мене і поцілувала мене у губи. Ми знову почали цілуватись.
- Люблю тебе, моя балерино
Іванка почала сміятися.
- “Моя балерино”?
- Так, ти тільки моя балерина — я посміхнувся
- Я теж тебе люблю
#291 в Молодіжна проза
#47 в Підліткова проза
#2682 в Любовні романи
#1304 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 09.03.2022