22 глава

Іванка.

День конкурсу.

Ми не бачились з Іллею у середу. У мене була передостання репетиція. А сьогодні п’ятниця. Важливий день — день конкурсу. Для мене це завжди важливі дні. Я хочу! Я повинна! І я зможу перемогти! Навіть з таким партнером нездарою. Він всі репетиції, що і робив тупив... сильно тупив. Навіть на нашій останній репетиції. Ми приїхали у концертний зал. І пішли готуватись до виступів. Я побачила своїх конкурентів. Красиві і стрункі дівчата. Хлопці теж у хорошій формі, не те, що Стас. Я б не сказала, що у нього чудова форма.

Я сказала Іллі, де буде проходити конкурс. Цікаво він приїде чи ні? Хочу його бачити у залі серед глядачів.

Почався конкурс. Ми виступаємо другі. Кажуть запам’ятовуються перші і останні? Ну, подивимось. Я на двох конкурсах танцювала друга. І в цей раз не виключення. Тільки зараз з партнером. Сподіваюсь він не завадить мені... нам виграти конкурс. Вийшла перша пара і почала танцювати. А до мене і Стаса підійшла наша вчителька хореографії.

- Іванко, Стасе, бажаю вам успіху. Я за вас тримаю кулачки.

Вона нас обійняла.

- Дякуємо — сказала я і не дала навіть Стасу рота відкрити. На стільки швидко відповіла.

Перша пара виступила. І оголосили наш вихід.

- Стасе, — я подивилась на нього — давай, зберись. Я хочу перемогти... не знаю як ти, а я хочу! Тому зберись! Зрозумів мене?

- Зрозумів — ми вийшли на сцену і почали танцювати. Я слідкувала і за собою, і за Стасом. На диво ми танцювали синхронно. Не так як на репетиціях. Чи може він це спеціально зробив, аби мене бісити? Мабуть, що так. Ми танцювали і мені цей танець як і всі інші здався вічністю. Не знаю чому, але це так.

Ми закінчили танцювати і зайшли за куліси. До нас підійшла, а точніше підбігла наша вчителька хореографії.

- Ви молодці. Все правильно зробили. Рухи були ідеальними як на мене — вона знову нас обійняла.

- Дякуємо — знову сказала я, перебив Стаса

- Пішли у гримерку там вас вже чекає Адріана

Ми пішли всі у гримерку. Вона знаходилась недалеко від залу, в якому ми виступали. Ми зайшли у неї. Адріана сиділа на дивані і читала щось у телефоні. Вона побачила нас. І встала.

- Ви молодці красиво танцювали — сказала вона і обійняла мене. Я взяла пляшечку з водою і зробила ковток.

- Дякую, не знаєш, Ілля у залі є?

- Не знаю — я подивилась на Адріану і зрозуміла, що тут щось не чисто.

- Ти знаєш, тільки не хочеш казати, адже так?

- Ну, добре, знаю, але все одно не скажу — подруга почала сміятись.

Пройшло декілька годин. Всі п’ятнадцять пар, які брали участь у конкурсі вже виступили. І журі пішли на бесіду. Вирішувати, хто переміг. Я дуже хвилювалась, адже конкуренція висока. Дивилась на виступи тих дівчат і хлопців. Вони реально всі молодці.

І ось нарешті. Нас викликали всіх на сцену. За трибуною стояв чоловік, який повинен оголосити переможців цього конкурсу. Він почав свою промову. Я її не слухала, мені були цікаві лише результати.

- ...І, так. Перейдемо до важливішого. Я зараз назву імена тих, хто посів перше, друге і третє місця. Залишаються біля мене стояти. Пари Ірина та Микита, Анатолій і Жанна і... — я схрестила пальці — Іванна та Станіслав — ура ми в трійці найкращих. Всі інші учасники відійшли до стіни. А чоловік продовжив свою промову. Він взяв шість медалей. Дві золоті, дві срібні та дві бронзові — і так, я називаю імена тих, хто посів третє місце, це... — дуже довга як на мене пауза, здалась вічністю — Анатолій і Жанна — фух... це не ми, подумала я. Вони підійшли до чоловіка, він одягнув їм медалі — друге місце у нас зайняли... — знову довга пауза — Ірина і Микита, — я зрозуміла, що ми перемогли і вже в середині мене вирували емоції. Багато позитивних емоцій. Чоловік одягнув їм медалі, а потім подивився на мене і Стаса — а тепер привітаємо Іванну і Станіслава з перемогою. Вони гідно представили свій заклад, ці медалі ваші — він нам одягнув медалі. Хм... а Стас все ж не підвів нас... У залі стояла Аліна В’ячеславівна. По її вигляду було видно, що вона хотіла стрибати від щастя — у залі є вчитель хореографії Іванни і Станіслава? ― усміхнена Аліна В’ячеславівна підняла руку — вийдіть на сцену, будь ласка — вчителька вийшла на сцену. І чоловік знову почав говорити — дякую, вам за таких чудових учнів. Вони гідно представили ваш заклад. Тому цей кубок даруємо вам, ви на нього заслужили

- Дякую — вчителька не припиняла посміхатись

Частина нагородження закінчилась і всіх покликали за куліси. Я вже збиралась йти як почула голос Іллі. Я повернулась і почала шукати його. Він підбіг до мене. Не сказавши ні слова, обійняв мене дуже міцно. А потім поцілував у губи.

- Привіт, ти бачив наш виступ?

- Бачив, ти молодець

- Дякую — ми знову обійнялись. До нас підійшла Аліна В’ячеславівна. Вона подивилась на нас і посміхаючись

- Іванко, я так розумію це твій хлопець?

- Так, Ілля

- Приємно познайомитись — сказала вчителька — я вчителька хореографії Іванки, Аліна В’ячеславівна

- Приємно познайомитись

- Іванко, там всіх кличуть у кабінет, ти підеш чи хочеш провести час з Іллею?

- Хочу провести час з Іллею

- Мг... добре, зараз котра година?

- Третя — сказав Ілля подивившись на годинник

- Тоді ось, що можете гуляти до шостої, у вас є три години — вона посміхнулась

- Дякуємо — я посміхнулась, Аліна В’ячеславівна розвернулась і пішла за куліси.

- Що будемо робити?

- Пропоную сходити в якийсь ресторан

- Хм... я не проти

- Тоді ходімо

Ми розвернулись і пішли до виходу. Як я почула якийсь жіночий голос. Він для мене видався знайомий... трохи. Я розвернулась. І побачила чоловіка, жінку і якогось маленького хлопчика. Він сидів на руках у чоловіка.

- Іванко

- Хто ви?

- Ти нас не пам’ятаєш?

- А, повинна?

- Ми твої батьки

- У мене немає батьків, для мене вони померли!

Сказала я і розвернулась, щоб піти.