Ілля.
Іванка мені написала, що хоче поговорити. І я звичайно ж не проти. Вона мені подзвонила о восьмій годині. Завжди розмовляємо раніше, але не сьогодні.
- Привіт, сонечко — сказав я і помахав їй рукою.
- Привіт. Як день пройшов?
- Ніяк, як завжди скучно, а у тебе?
- У мене весело, хоча ні... сьогодні було перше тренування
- І, як?
- Жахливо, у мене таке відчуття, що Стас взагалі ніколи не танцював... спершу він трохи б мене і впустив, а друге, так це він ну, дуже повільний не встигав за мною
- Зрозуміло
- А, ще я попросила вчительку, щоб до мене було мінімум його доторків
- І, що?
- Він два рази всього буде мене підтримувати і все
- Це добре — я посміхнувся.
- Це точно. Я втомилась... сьогодні дві години у кабінеті хореографії провела. Півтори години парне заняття було, а півгодини сама.
- У мене є для тебе деякий подарунок
- Подарунок?
- Так, ти ж завтра до мене приїдеш?
- Так, обов’язково — Іванка посміхнулась.
- От завтра і віддам
- Заінтригував прям
- А це для того, щоб ти ще більше хотіла до мене приїхати — я почав сміятись
- Про що ти? Я завжди хочу бути з тобою, біля тебе... швидше б вже завтра наступило — Іванка почала сміятись.
- Я теж цього хочу, сонечко.
Ми розмовляли до десятої вечора. Іванка сказала, що приїде до мене зранку, як тільки прокинеться, збереться і зразу до мене поїде. Вже з нетерпінням її чекаю. Мою дівчинку.
Я поклав телефон і ліг. Закрив очі і зразу заснув. Мені не снились кошмари. І я здивований, адже декілька разів закривав очі і ці декілька разів перед очима з’являвся цей виродок. Іванці зараз зовсім не весело. Танцювати у парі зі Стасом. Щось не весело. Особливо після того як мене він побив зі своїми друзями. Я не розумію, він дійсно займається балетом? По його характеру, так як він себе веде... він не схоже на людину, яка займається хореографією. Ненавиджу його!
Ранок. У мене він почався як завжди з медсестри, яка прийшла виміряти мені тиск і температуру. Потім привезли сніданок. Єдине, я чай попив і все.
Вже десята. Я лежу і читаю книгу. І бачу, що двері в палату відчинились. І в неї зайшла моя Іванка.
Вона підбігла до мене.
- Привіт — вона сіла на ліжко, а потім мене обійняла і ми почали цілуватись. Я відчув знайомий... вже знайомий запах парфум. Знайомі і такі ніжні обійми. І потім побачив її чарівну посмішку.
- Привіт, як справи?
- У мене все добре, ти як?
- Я добре, ось тільки що читав книжку — Іванка подивилась на книгу
- Пауло Коельо? “Вероніка вирішує померти” Вау...
- Читала цю книгу?
- Звісно, мені подобається цей автор
- Серйозно?
- Так, всі книги цього автора, що були у бібліотеці прочитала
- Молодець — я поцілував її у щічку
- Ти сьогодні щось їв?
- Ні, тільки чай пив і все, а що?
- Я тобі привезла... — Іванка дістала з сумочки їжу. Я подивився на те, що вона дістала. І зі здивуванням подивився на Іванку.
- Серйозно? А сама та їси фаст-фуд?
- Іноді, коли реально хочеться
- І сьогодні захотілось?
- Саме так, — ми почали сміятись — будеш їсти?
- Так
Ми сіли за стіл, взяли по гамбургеру і почали їсти.
- Що будемо робити? — запитала Іванка
- Не знаю
- А, як на рахунок — вона витерла руки і з сумочки дістала карти — пограти в карти?
- Я не проти — я почав сміятись
Ми доїли гамбургери і почали грати у карти, а саме у дурня. Іванка добре грає, цікаво, звідки вона так вміє добре грати.
- Де ти так навчилась грати в карти? З Адріаною у бібліотеці граєте? — Іванка почала сміятись.
- Ні, ми іноді коли сумно стає граємо, але частіше все таки дивимось фільми, або сидимо у бібліотеці — вона посміхнулась — ...ти програв
- Хм...
Я подивився на карти.
- Ну, звісно ж програв... у тебе ж всі козирі були
- Сам карти роздав, давай я роздам — я дав карти Іванці. Вона роздала карти. Ми почали грати у другу гру, другу гру програла Іванка. І на четвертий раз. Коли вже зіграли чотири гри зрозуміли. Що коли я роздаю карти, то програю я, а коли Іванка роздає карти, то програє вона. Цікаво виходить чи не так?
Нам набридло грати. Тому ми разом лягли на ліжко. Я обійняв Іванку. Включив телевізор. По одному з каналів показували шоу талантів. Ми почали дивитись. На сцену виходило так багато талановитих людей. Ніколи не думав, що в Україні їх так багато. На сцену вийшла якась маленька дівчинка і почала танцювати.
- Я на неї дивлюсь і згадую себе у такому віці — сказала Іванка. Дівчинка, яка виступала, вона балерина — кожен такий рух могла без проблем виконати. Мені Аліна В’ячеславівна казала, що у мене талант танцювати. Що балет це моє.
- Ти і правда гарно танцюєш, знаю, що кажу,... бо бачив, — я поцілував Іванку у скроню.
- Я пам’ятаю, як мене викликали до директора. Він сказав, щось по типу. “Іванко, мені Аліна В’ячеславівна сказала, що ти добре танцюєш. Тому у мене є до тебе пропозиція. Я пропоную тобі взяти участь у конкурсі”. І ось тоді я цей конкурс перемогла. Ти б бачив як раділа моя вчителька по хореографії
- Типу моя учениця виграла конкурс?
- Мг, вона потім підійшла до мене і сказала, що я молодець, я достойно представила свій заклад. Мені тоді це було дуже приємно
- Я навіть не уявляю як, — я посміхнувся і знову її поцілував — а скільки тобі тоді років було?
- П’ятнадцять років, а коли виграла другий мені було вже сімнадцять
- Сподіваюсь ти цей конкурс теж виграєш
- Але ж якщо виграю, то не сама,... а з цим придурком Стасом. Нагороду поділять на двох
- Ну, так це не дуже приємно
У палату зайшла медсестра. Ми на неї подивились. Вона посміхалась, Іванка встала.
- Я бачу у вас гості
#431 в Молодіжна проза
#89 в Підліткова проза
#3719 в Любовні романи
#1729 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 09.03.2022