20 глава

Іванка.

Я зайшла у кабінет. Анна Лук’янівна подивилась на мене і посміхнулась.

- Проходь і сідай на стілець — я сіла на стілець — нам треба з тобою порозмовляти

- Про що?

- Зараз почекаємо ще... — я побачила як у кабінет зайшов Стас. І у мене зразу з’явилось питання, а він що тут робить — Стасе, сідай і почнімо розмову

- Яку розмову? — не витримала і запитала я

- Ти готуєшся до конкурсу?

- Так, сьогодні була у Аліни В’ячеславівни, а, що?

- Директор сказав, що ти будеш виступати у парі

- Зі Стасом?!

- Так — він весь час дивився на мене.

- Не знала, що ти займаєшся балетом — я подивилась на Стаса злим поглядом.

- Станіслав завжди був у парі з Діною, але...

- А, можна мені якогось іншого партнера?

- На жаль ні. Аліна В’ячеславівна вас завтра чекає на занятті.

- Можна йти?

- Так, бажаю вам успіху

- Мг...

Я встала і швидко вийшла з кабінету. Оце влипла, на свою голову. І чому я погодилась брати участь у цьому конкурсі. Чорт! Чорт! Чорт! Як так сталося? Навіщо? Буду його бачити кожен день. А те що гидко так це він буде до мене торкатися. З кабінету за мною вийшов Стас. Він подивився на мене і посміхнувся.

- Ну, що тепер ми будемо бачитись кожен день в кабінеті хореографії — сказав він — з нетерпінням чекаю нашого заняття

- А я ні. Ненавиджу тебе!

Я обійшла його і побігла у кімнату. У мене з очей потекли сльози. Тепер кожен урок хореографії буде нестерпним. Раніше мені танець приносив задоволення, а зараз буде нестерпно. Я забігла у кімнату мене у сльозах побачила Адріана. Вона підскочила і підбігла до мене.

- Іванко, що сталося?

Ми сіли на моє ліжко, я взяла серветку і витерла сльози.

- Анна Лук’янівна...

- Сварила?

- Краще б сварила

- А, що тоді?

- Вона сказала, що я на конкурсі виступати буду не сама, у мене буде партнер

- Хто?

- ...Стас — подруга мене обійняла

- Ем... оце тобі “повезло”

- І не кажи, — Адріана мене випустила з обіймів. Я подивилась на подругу — тепер у мене урок хореографії буде як пекло

- Іванко, пішли повечеряємо

- Не хочу, я зовсім не голодна, а ти йди

- Добре, якщо що я тобі щось принесу

- Мг...

Адріана вийшла з кімнати, а я взяла телефон і написала Іллі.

“Привіт, як ти?”17:47

“Привіт, я добре. Ти як?”17:48

“Ти можеш зі мною зараз поговорити?”17:49

“Так, подзвонити?”17:49

“Так”17:50

Я швиденько включила комп'ютер. І мені зразу подзвонив Ілля. Я відповіла.

- Що сталося, сонечко?

- Стався жах... Стас...

- Що він вже зробив?

- Спочатку намагався поцілувати, Артем вчасно встиг, поклав його на підлогу кулаком

Обличчя Іллі змінилось з посмішки на злий погляд.

- Я так розумію, що це не все

- Мг... мене викликала класна керівничка, сказала, що конкурс в якому я беру участь буде парний... мій партнер по танцю...

- Стас?

- Так — я почала плакати знову

- Не думав, що він танцює

- Сама сьогодні дізналась, тепер ця хореографія буде для мене нестерпною

- А, коли перше заняття?

- Завтра о четвертій як завжди

- Сонечко, не плач, будь ласка

- Добре — я витерла сльози серветкою — він буде до мене доторкатись, як подумаю, аж гидко стає

- Чесно, я теж не хочу, щоб він до тебе доторкався

- Ілле, а ти як?

- У мене все добре, — він посміхнувся ― сьогодні Алекс приходив.

- А, він знає про день народження Адріани?

- А коли у неї день народження?

- У суботу

- То ви з нею в одному місяці народились?

- Так, але я старше за неї

- Я це вже зрозумів

- Так, що там Алекс?

- Він приніс мені книжку, яку я у нього просив принести, ось буду читати

- Ну, а мені треба до уроків готуватись. Але так не хочеться. Єдине, що я зараз хочу, так це бути біля тебе

- Я теж хочу бути біля тебе. До речі, дякую, що сьогодні до мене приїхала. Мені було приємно. Але пообіцяй, що не будеш заради мене прогулювати уроки

- ...Нічого пообіцяти не можу — я посміхнулась, Ілля подивився на мене злим поглядом і водночас посміхався.

- Іванко, ти серйозно?

- Так, цілком серйозно

- Ну, добре, — Ілля зітхнув і посміхнувся — я люблю тебе

- Я теж тебе люблю — я приклала свою долоню до екрану, Ілля зробив теж саме.

- Пробач, до мене мама приїхала, я кладу слухавку — він послав мені повітряний поцілунок. Я йому відповіла тим же. Я закрила ноутбук, поклала його на тумбочку й лягла. Закрила очі і поринула у свої думки.

Мені балет був як спосіб розслабитись, забутись у танці. Тільки у танці я забувала про всі свої негаразди, про Стаса, про своїх “батьків” і про все погане. А зараз... зараз танець для мене буде пеклом. Я наче буду горіти у пеклі поруч зі Стасом. Він буде намагатись всіляко до мене доторкнутись. Я буду бачити його єхидну посмішку. Це жах... по іншому це ніяк не назвати.

Ілля.

Я поклав слухавку коли у палату зайшла мама. Вона як завжди посміхається. Вона підійшла до мене і сіла на ліжко.

- Привіт, синку, як ти себе почуваєш?

- Все добре, до мене сьогодні тато приходив

- Я знаю, ви розмовляли про Іванку?

- Так. Він здається мене зрозумів. А, ще до мене сьогодні приходила Іванка

- Яким чином? Її відпустили?

- Ні, вона збігла з уроку аби до мене приїхати — мама в цей час посміхалась

- Вона дійсно тебе любить, раз на таке пішла

- Прям як я, коли перестрибую через паркан інтернату, — я посміхнувся — але справа не в тому

- А, в чому?

- Її бачив тато, Іванка сказала, що він вибачився за те що він її налякав — я побачив здивоване обличчя мами.