14 глава

Іванка.

- Проходьте — жінка посміхнулась. Перед нами стояла усміхнена блондинка з сірими очима. Тепер зрозуміло на кого схожий Ілля. Особливо посмішкою — знімайте взуття і йдіть мити руки, а, потім заходьте на кухню — сказала жінка. Ми зняли кросівки і зайшли у ванну кімнату.

- А, як звати твою маму?

- Алла Валентинівна

- Добре — ми помили руки і зайшли на кухню. Алла Валентинівна весь час посміхалась.

- Сідайте за стіл. Іванко, Ілля сказав, що ти не їси солодке

- Так, це правда

- Але я приготувала шарлотку, може з’їси шматочок?

- ...Ну, якщо тільки маленький — я посміхнулась. Мені було весь час ніяково. Алла Валентинівна поклала мені дійсно маленький шматочок і налила нам всім чорний чай. Вона подивилась на мене та на Іллю.

- Ілля розповідав, що ти займаєшся балетом

- Це правда. Займаюсь балетом з семи років, вчителька з хореографії після уроку підійшла до мене і сказала, що вона збирає групу і запропонувала мені приєднатися. І те що я приєдналась до групи зовсім не шкодую

- А, зараз Іванка готується до конкурсу

- Якого конкурсу?

- Наш інтернат бере участь у конкурсі з балетних танців. У мене мета перемогти цей конкурс

- Молодець — похвалила мене Алла Валентинівна, ми почали їсти шарлотку і пити чай.

- Іванка вже була на конкурсах

- Так, на двох і перемогла ці два конкурси. За перший конкурс отримала грошову нагороду. За ті гроші купила собі ноутбук.

Ілля подивився на мене здивовано.

- Серйозно?

- Так — я весь час розминала пальчики, бо хвилювалась.

- Можеш, розповісти ще про себе — Алла Валентинівна посміхнулась і подивилась на мене.

- Що розповідати, я у цьому році закінчую одинадцятий клас, йду на золоту медаль — я посміхнулась — подобається сидіти у бібліотеці читати книжки.

- Пробач, але можна тебе запитати про батьків?

- Мої батьки мене кинули, у прямому сенсі залишили мене в інтернаті і поїхали. Мені тоді було п’ять років. І перший час мені було дуже страшно. Все таке не знайоме, чуже... — я закрила обличчя руками, бо відчула, що у мене потекли сльози. Я не помітила як до мене підійшла Алла Валентинівна і я опинилась в її обіймах... дуже теплих і лагідних обіймах. Яких мені не вистачало ніколи. І тому на мить мені здалось, що мене обіймає мама. І тому я швидко заспокоїлась. Вона випустила мене з обіймів.

- Як ти? Заспокоїлась? Чи дати заспокійливе? — запитала лагідно Алла Валентинівна і витерла мої сльози.

- Ні, не варто, я заспокоїлась

- Добре — вона посміхнулась і сіла на своє місце. Ілля не встиг мене тоді обійняти. І тому коли його мама сіла за стіл. Ілля мене обійняв. І знову я опинилась в таких самих теплих обіймах — якщо вони тебе залишили, то зрозуміли, що не достойні такої дочки як ти

- Чи навпаки — сказала я

- Зовсім ні, вони тебе не достойні — мама Іллі посміхнулась. Я з’їла останній шматочок шарлотки.

- Дякую, смачна шарлотка — сказала я та подивилась на годинник. Вже 17:02 — мені вже час їхати в інтернат — я посміхнулась

- Ілле, проведеш Іванку?

- Так, звісно — Ілля взяв квіти і ми пішли одягати кросівки. Мама Іллі пішла за нами. Коли ми одягли кросівки. Вона мене трохи обійняла.

- Мені було приємно з тобою познайомитись, сподіваюсь ми ще побачимось

- Навзаєм ― сказала я. Ми вийшли з квартири і тією ж дорогою пішли на зупинку. Дощу вже не було, на вулиці було свіжо і пахло дощем. Ми дійшли до зупинки. Ілля мене поцілував у губи.

- Іванко, пробач, будь ласка, мою маму

- За що? Все добре — я подивилась у його очі. А, потім поцілувала його у щічку. Приїхав автобус.

- До дзвінка — сказав Ілля і погладив мене по волоссю

- До дзвінка — взяла у Іллі квіти і зайшла у автобус. Автобус поїхав, я подивилась у вікно. Ілля все так само стояв і дивився як автобус від нього від’їжджає. Я помахала йому рукою, він відповів мені тим же.

О 17:40 я зайшла у кімнату. У кімнаті була лише Ульяна. Вона подивилась на мене.

- Як побачення? Вдалося?

- Так, все пройшло добре — я поклала квіти на свою тумбочку і взяла вазу. А потім пішла наливати у неї воду. Я налила воду і зайшла у кімнату. Поставила у вазу квіти і сіла на ліжко. Зняла свої кросівки. І лягла, втомилась. Емоції якісь не зрозумілі від знайомство з мамою Іллі. Вона мене обійняла і мені на душі стало тепло, я наче була у обіймах мами. Я почула, що мені прийшло повідомлення. Я взяла сумку й дістала з неї телефон. Це написав мені Ілля.

“Сонечко, ти вже в інтернаті?”17:46

“Так, ось лежу, відпочиваю”17:47

“Це добре”17:48

“А, ти, що робиш?”17:49

“Сідаю готуватись до пар, у мене завтра два семінари”17:50

“Зрозуміло, я теж, напевно зараз буду готуватись до уроків”17:51

“Добре. Гарного вечора”17:52

“І тобі теж (поцілунок)”17:53

Я поклала телефон на ліжко і знову лягла на ліжко, а потім закрила очі. Через декілька хвилин почула голос Адріани.

- Ти, що спиш?

Я відкрила очі. Адріана стояла наді мною і посміхалась.

- А, що?

- Розповідай, як знайомство з мамою Іллі пройшло

- Знайомство пройшло добре. Вона така хороша... мені б таку маму — сумно сказала я

- Зрозуміло

- А, ти, де була?

- Теж на побаченні

- Так, стоп, — я подивилась уважно на Адріану — а з цього моменту по детальніше, я чогось не знаю?

- Я в Фейсбуці познайомилась з хлопцем, ми вже два дні переписуємося, ось видалась можливість зустрітися

- І, як?

- Все пройшло чудово. Він такий хороший. Ми сиділи весь час у кав’ярні, розмовляли і пили каву

- Як його хоч звати?

- його звати Алекс, він казав, що його друг теж на побаченні зараз десь... Алекс сказав, що він декілька днів тому розлучився зі своєю дівчиною