7 глава

Ілля.

Я побачив, як з автобуса вийшла Іванка і пішла до мене. Сьогодні вона була одягнена у червону сукню і білі кеди. Її волосся було знову зібране у дульку. Напевно, їй подобається така зачіска. Іванка посміхалась.

Вона підійшла до мене.

- Привіт, я знову запізнилась?

- Ні, це я прийшов рано — я подивився на неї. На її обличчі зовсім не було ніякого макіяжу, було лише видно веснянки, це так мило — це тобі — я протягнув їй квіти

- Дякую, куди підемо?

- А куди б ти хотіла?

- Я не знаю, виріши ти, будь ласка

- Як на рахунок погуляти у парку, а потім сходити кудись пообідати?

- Мені подобається ця пропозиція

- Тоді пішли — я посміхнувся — а, ти до скількох вільна?

- В інтернаті я повинна бути максимум о шостій, тому можемо хоч цілий день гуляти

- Чесно, я так і хотів — ми почали сміятись.

Ми гуляли у парку вже десь пів години. Я не помітив як ми вже йшли та один одного тримали за руку. Іванка йшла біля мене і посміхалась. А я тримав її руку. І відчував, яка вона ніжна. Я з кожною хвилиною все більше і більше розумію, що я закоханий в Іванку. В цю ніжну, тендітну і красиву дівчину білявку з блакитними очима. Я їй теж напевно подобаюсь, адже якби не подобався. Вона б не прийшла у середу на побачення і по відео дзвінку ми б не розмовляли. Мені цікаво, вона з кимось зустрічалась до мене. В інтернаті маю на увазі.

- Іванко, можна у тебе дещо запитати?

- Питай — вона подивилась на мене

- Скажи, будь ласка, а ти в інтернаті з кимось зустрічалась?

Я побачив як у неї почервоніли щічки.

- Ні з ким не зустрічалась

- Взагалі?

- Так, взагалі

Хм... така красива дівчина і ні з ким не зустрічалась. Дивно...

- А, до чого це питання було?

- Просто, цікаво

- А, ти?

- Я зустрічався з однією, разом були два роки

- А, потім, що?

- Пішла до іншого, знаєш, я не шкодую про це, адже якби я з нею зустрічався по цей день, то не зустрів би тебе

Я подивився на Іванку, вона розпливлась у посмішці. Я постараюсь робити так, аби ця посмішка завжди була на її обличчі й не давати приводів плакати.

Я не помітив як ми вже гуляли півтори години. Потім ми зайшли в ресторан. І пообідали. Іванка так сором’язлива, страву за неї обирав я. Ми пообідали й ще трохи погуляли. Вже четверта година. Іванка сказала, що їй вже час їхати в інтернат. Ми підійшли до зупинки.

- Завтра зідзвонимось?

- Думаю, так — сказала Іванка

Я її обійняв і вкотре за сьогоднішній день відчув її запах парфум. Здається це полуниця, але я не впевнений в цьому. Але запах дуже приємний. Я подивився на Іванку, а потім губи самі по собі доторкнулись до її губ. Ми почали цілуватись. Я так розумію, що це її перший поцілунок... взагалі перший.

- Ну, все, тепер мені точно вже час їхати — сказала Іванка і посміхнулась. Ми побачили як до зупинки під’їхав автобус. Іванка зайшла в автобус і помахала мені рукою, я їй відповів тим же. Автобус поїхав, а я дивився як він їде і стає від мене все далі й далі. Я розвернувся і пішов додому. Провести цілий день з дівчиною, в яку закоханий це найкращий день. І ми побачимось ось так лише у середу... сподіваюсь, що зустрінемось.

Іванка.

Я їду в автобусі й тримаюсь за поручень. І посміхаюсь як дурепа. Він мене поцілував. Це зовсім не очікувано для мене. Але дуже приємно. І знову мені подарував квіти. Я зараз приїду в інтернат Адріана накинеться на мене з питаннями. Вона сьогодні нікуди не поїхала, вирішила за книжками посидіти.

Я зайшла на територію інтернату мене зразу побачив придурок Стас.

- Привіт, була на побаченні?

- А, тобі яке діло?

- Цікаво, хто це може бути? Хм...

- Тобі не все одно?

- Я думаю, що це той хлопець, який скрутив мені руку — він, мабуть, не почув мого питання

- І, що тобі з того?

Він нічого не сказав, бо не встиг. Стаса покликала його дівчина. Ну, і добре. А то б отримав від мене колючками від троянд. Уявляю це роздряпане обличчя. Я зайшла у кімнату. Адріана зразу зняла навушники.

- Знову з квітами?

- Так

- Як побачення пройшло?

- Добре

- Хочу подробиць — подруга почала сміятись

- Ти серйозно?

- Так — подруга зняла навушники з шиї, відставила комп’ютер у сторону і сіла у позу лотоса — я тебе уважно слухаю

Я зрозуміла, що вона від мене не відчепиться.

- Ну, добре — я сіла на ліжко теж у позу лотоса — він мене зустрів з квітами, як бачиш — я посміхнулась ― ми довго гуляли у парку, просто розмовляли, а потім ми обідали у ресторані

- Класно, а цілувались?

- Багато будеш знати, погано будеш спати — я почала сміятись

- Прям в риму сказала, але ж все-таки

- Так, він поцілував мене на прощання — я встала і поставила квіти у вазу

- Класно і коли ви наступний раз зустрічаєтесь?

- Завтра по відео дзвінку

- А, особисто?

- У середу — сказала я і мені щось стало зле — ...Адріана, мені погано — я впала на підлогу, бо в очах все спочатку розпливлось, а потім потемніло. Адріана підбігла до мене.

- Іва! Іва!

Подруга почала мене трусити, а потім я не знаю, що було, бо знепритомніла.

Я прокинулась у ліжку, трохи відкрила очі. Побачила як Адріана розмовляє з медсестрою.

- Я знаю, що у неї є алергія

- На що саме?

- На тополиний пух

- Зрозуміло, тоді я зараз принесу ліки. А їй скажеш, коли вона отямиться, що їй декілька днів треба полежати, бажано тиждень.

- Тиждень? — запитала я. На мене зразу подивились Адріана з медсестрою

- Як добре, що ти отямилась — сказала медсестра — я рекомендую тобі, щоб ти полежала тиждень, нікуди не ходила

- Навіть, на уроки?

- Так, Іванно здоров’я треба берегти, я зараз принесу тобі ліки, вип’єш і будеш відпочивати — медсестра вийшла з кімнати, Адріана підійшла до мене і сіла на ліжко.