1 глава

Ілля.

Я сьогодні прийшов в інститут, запізнившись на першу пару. Я підійшов до аудиторії та побачив одногрупників. Вони вже виходили з аудиторії. Я підійшов до свого друга. Ми з ним подружились з першого дня як тільки почали вчитись.

- Привіт, що я пропустив?

- Та, нічого особливого, як завжди скучна лекція, — сказав одногрупник і посміхнувся — чому тебе не було на парі? Знову проспав?

- Так, сидів цілу ніч за конспектами... думав, що щось вивчу

- І як?

- Взагалі нічого не вивчив, — я знизав плечима. До нас підійшла наша староста.

- Хлопчики, зараз семінару не буде, натомість ми підемо в актовий зал. Там щось повинно бути

- І навіщо я вчив цей конспект всю ніч?

- Пішли, через десять хвилин все почнеться, в актовому залі, напевно вже місць немає, — сказала староста.

Ми спустились на другий поверх. Актовий зал знаходиться у кінці другого поверху. І йти до нього зі сходинок чи ліфта далеченько. Тому ми йшли швидко, майже бігли. Ми зайшли в актовий зал, і дійсно як і казала Оксана, наша староста. Місць практично немає, а людей багато. Ніколи не думав, що у нашому інституті вчиться так багато студентів. Ми знайшли вільні місця у п’ятому ряду та всілися. Цікаво, що це буде. Думаю, нічого цікавого, адже в інституті нічого цікавого не відбувається саме в актовому залі. До мікрофона підійшла якась жінка, не знаю, хто вона. Взагалі, перший раз її бачу.

- Добрий ранок всім, — всі почали аплодувати, не розумію, навіщо — сьогодні до нас з одного закладу приїхала група. Вони приготували нам цікавий концерт. І, так, почнімо.

Жінка зійшла зі сцени. І почались нудні виступи. А поки, я дивлюсь ці скучні виступи давайте, я трохи розповім про себе. І, так, будемо знайомі, мене звати Ілля. Мені двадцять років. Я вчусь в інституті на факультеті філології. Мені це зовсім не цікаво. Вчитись у цьому інституті мене заставили батьки. Типу підеш по нашім стопам. Так, вони у мене філологи української мови. А мені це зовсім не подобається, а ні на мить. Але сперечатися з ними це безглуздо. Вони не чують мою думку. А ще, я ходжу у спортзал три рази на тиждень. І звичайно я працюю. Батьки мої сказали, які ще гроші? Заробляй сам. І тому я працюю офіціантом у ресторані по вихіднім, буває по буднях, але тоді коли попросять вийти. Платять небагато, але мені вистачає. А ще у мене є... так, стоп.

Я побачив, що на сцену вийшла, якась худенька дівчина з русим волоссям закладеним у високу дульку. Вона почала танцювати. На сцені вона була одна... вона балерина. Я дивлюсь на її виступ і не можу звести погляд від сцени. Цікаво, як цього ангела звати? Красива, тендітна дівчина. Навіть, з п’ятого ряду видно її посмішку. Вона у неї чарівна. Дівчина поклонилась і стала, бо до неї підійшла жінка, яка оголошує імена. Зараз вона скаже як її звати.

- І, так, подякуємо Іванні Міщенко за цей чудовий виступ, — всі почали їй аплодувати, а потім дівчина зійшла зі сцени. Її звати Іванна, яке красиве у неї ім’я. Так само як і вона. Всі наступні виступи я вже не дивився. Думав, про цю дівчину. Цікаво, в якому це закладі вона вчиться?

Іванка.

Я прокинулась у своєму ліжку. На годиннику лише шоста. Я побачила своїх сусідок по кімнаті, їх у мене троє. Вони ще сплять. Тому я тихенько встала й одягла халат, взяла зубну щітку і пасту, гребінець і рушник. Вийшла з кімнати й пішла у вбиральню. Сьогодні у мене концерт, до якого я готувалась дуже довго, адже я балерина. Скажу вам, це важка справа. У мене всі ноги в перші заняття дуже боліли й були стерті майже, в кров, а точніше були у мене мозолі. Я зайшла у вбиральню і почала приводити себе до порядку. Поки я привожу себе до порядку познайоммось. Мене звати Іванна Міщенко і мені вісімнадцять. І я вчусь в інтернаті. Мої батьки привели мене у цей інтернат і залишили мене тут. Мені на той момент було лише п’ять років. Словом батьки мене кинули. З роками мені стало все одно, як вони та де вони. Так само все одно як і я їм. Але у мене тут життя склалося не дуже добре. Потім ви зрозумієте чому. Вчусь я добре, я відмінниця. Єдине, що мені подобається у цьому закладі, так це вчитися і займатися улюбленою справою, маю на увазі балет. Я вже двічі займала перші місця на конкурсах. І мене за це хвалив директор. У мене в кімнаті висять дві золоті медалі.

Я вмилась і пішла у свою кімнату. Я практично дійшла до кімнати, як тут побачила Стаса. Мій так сказати однокласник. Він підійшов до мене.

- Ну, привіт красуне, — він усміхнувся і встав переді мною

- Відстань від мене

Я відступила від нього і хотіла його обійти. Він знову став переді мною. А потім підійшов до мене ближче.

- Ти знаєш, що я хочу, — він усміхнувся знову

- Ні!

І тільки я це сказала. Як вмить опинилась притиснутою до стінки. Стас стояв на ді мною. Я на собі відчула його тепле дихання. Він стояв біля мене впритул.

- Ти будеш зі мною, — прошепотів він, я відчула запах цигарок. Мене почало нудити від цього запаху. І я хотіла його відштовхнути, вперлась руками в його накачаний торс. Він почав сміятися.

- Ніколи! Чуєш ніколи я з тобою не буду, придурок!

- Ми це ще побачимо — він відпустив мене, бо почув голос виховательки, яка ходить по коридору і перевіряє аби все було добре. Я побігла у кімнату й відчувала його нестерпний погляд на собі. Ненавиджу його. Він самозакоханий придурок! Те, що відбувається між мною і Стасом ніхто не знає.

Я зайшла у кімнату та побачила, що вже прокинулась Адріана. Ми з нею подруги.

- Добрий ранок, — пошепки сказала я

- Добрий ранок, — Адріана почала застеляти ліжко. Наші сусідки Анжеліка й Ульяна ще спали. Вони довго, майже до ранку гуляли зі своїми хлопцями.

- Ти давно не спиш? — запитала подруга

- Приблизно пів години, ось вже сходила вмилась

- Зрозуміло, я зараз теж йду, — вона взяла все, що їй треба і вийшла з кімнати. А я поклала на свій стілець рушник і почала застеляти ліжко.