Розділ 3

Щодня Андрій та Віка зустрічалися, інколи навіть вистачало часу на прогулянки. Оскільки хлопці для Віки були під забороною батька, про ці стосунки та прогулянки ніхто не знав, окрім Тетяни Миколаївни. Батьки Андрія та Вікторії були у не дуже дружніх відносинах, так як одні та інші були підприємцями, окрім робочої конкуренції між ними була й особиста неприязнь. Віка ніколи не розпитувала чому саме були такі відносини між їх сім’ями, а мама із татом ніколи й не розповідали.

Одного вечора Торі сидівши на кухні, розповідала Миколаївні про ще одне побачення з Андрієм. Вони настільки затягнулися у розмову, що не почули, коли повернулася із роботи Галина Дмитрівна. Мама зайшла до вітальні і почула цю розмову. Увійшовши до кухні жінка відразу влаштувала донці сварку, адже що дівчата товаришували з хлопцями, батьки Вікторії сприймали як щось погане, а тут справжні стосунки.
- Вікторіє, ти головою хоч інколи думаєш? Тобі батько казав навчатися, а ти вже стосунки крутиш наліво й направо, та ще й знайшла з ким, з сином Дмитруків, зовсім глузд втратила?! Ця новина мене не тішить, а тата тим більше. – прокричала Галина Дмитрівна зі всією злісті, що здається могла б бути у цій тендітній жінці.
- Мамо, ти про що? Навчання у мене йде добре, я все встигаю і успішно здаю, і врешті я теж людина і мені потрібен час на відпочинок.
- Теж мені відпочинок знайшла розваги з Дмитруком. Іншого нічого не вигадала?
- Ми зустрічаємося, а не розважаємося, до того ж він хороша і дуже приємна людина. І взагалі яка різниця чий він син. Це ж у вас якась неприязнь між собою, а ми нормально спілкуємося.
- Так все годі, прийде тато з роботи тоді й обговоримо що ми маємо далі робити із оцією твоє хорошою людиною.
- Але ж…
- Все годі! – відрізала мати. –  Йди займись чимось корисним доки є час до вечері.

Віка пішла до своєї кімнати, вона вирішила дочитати книгу яка її дуже захоплювала, оскільки пари були вивчені, а часу до вечері вдосталь. Дівчина поринула в книжку наскільки, що й не зрозуміла як швидко минув час, відірвавшись вона поглянула на годинник, циферблат показував 20:02. Дивно,- подумала дівчина,- о 19:30 повинна бути вечеря, невже мене навіть не кликали. Спустившись у вітальну, дівчина побачила накритий стіл, та маму яка з телефоном біля вуха бігала по цілій кімнаті. 
- Мамо, щось сталося? Чому тата так довго немає, я думала я вже вечерю пропустила. -занепокоєно поцікавилася Віка.
- Сама хотіла б знати де твого батька носить, уже як годину тому мав би бути вдома, і слухавку не підіймає.

Тут роздався дзвінок, Галина Дмитрівна швидко підняла. 

– Ну нарешті, де ти є, ми вже тут зачекалися на тебе.
- Доброго вечора, ви дружина Бергес Ігоря?
- Так, вибачте а ви хто? І де мій чоловік, я хочу його чути негайно!?
- Я лікар швидкої, ваш чоловік потрапив у ДТП, він у тяжкому стані, ми його веземо у центральну лікарню. Під’їжджайте туди!

Галина Дмитрівна дуже зблідла, та впустила телефон. Донька підбігла до жінки.
- Мамо, що сталося, де тато, хто це був???
- Твій батько потрапив у ДТП, його везуть у центрально лікарню нам терміново потрібно туди.