Глава 5

На той час, коли до кімнати зайшла Катерина в супроводі молоденької покоївки, мені частково вже вдалося прийти до себе. Я все ще нервувала, але була впевнена в тому, що подруга вирішить, що мені просто не до душі перебування в гостинах. І це правда!

– Познайомся, це Ірина, – недбало повідомила Катря, кивнувши на покоївку, і я ледь встигла прикусити язика, щоб не сказати: «Знаю». – Мабуть, Павло надіслав її провести нас до вітальні. Знову я ледь не видала себе, здивовано перепитавши:

– У вітальню?!

– Ну так, до вітальні, – злегка роздратовано повторила Катерина. – Щось не так? Переймаєшся, що недостатньо елегантна для їх знатних друзів? – Вона скривила губи в незадоволеній посмішці. – Не хвилюйся. Павлик запевнив мене, що інших гостей, крім нас, його матуся сьогодні не очікує.

– Зрозуміло, – сказала я, подумавши, що мені якраз було б набагато краще і легше в натовпі. Навіть можна сказати безпечніше. – Так..., ти вважаєш, що ця сукня дійсно підходить для званої вечері?

На Катерині була коротенька червона сукня яка ледве прикривала її сідниці. Катерина з повною байдужістю оглянула мене з голови до ніг і безтурботно заявила:

– По-моєму, неважливо, у що ти одягнена. Як на мене, так твоя сукня цілком підходить. – Катерина скривилася. – Ти і в простирадлі будеш виглядати чудово.

У мене на мить перехопило подих.

– Правда? Ти дійсно так вважаєш?

– Правда-правда, – душевно запевнила Катря і погладивши долонею свій живіт, самовдоволено усміхнулася. – Яке щастя, що з нас двох я перша познайомилася з Павликом!

Я вважала, що мій настрій вже остаточно зіпсовано, але після слів подруги мені стало ще гірше. На щастя, поки ми проходили по нескінченних коридорах і переходах маєтку, покоївка щось розповідала Катерині, а до мене зовсім не зверталася. По дорозі я розглядала раз у раз античні статуї та картини які траплялися тут майже на кожному кроці, але навіть вони не могли відвернути мою увагу від думок про майбутні муки.

– Вечеряти, схоже, будемо на лоджії, – буркнула через плече Катерина, коли ми спустилися по сходах в черговий зал, як дві краплі води схожий на попередній. – На виключно сімейних трапезах тут, судячи з усього, обходяться без формальностей. А шкода, я хотіла щоб ти поглянула на вітальню. Там є приголомшливі бронзові та золоті скульптури.

– Може, як-небудь іншим разом, – невиразно пробурмотіла я. У мене в роті пересохло. – Ммм... ти не будеш проти, якщо відразу після вечері я тихенько зникну?

Катерина байдуже знизала плечима.

– Діло твоє, – сказала вона і прискорила крок, почувши звук голосів які линули з лоджії. – Бог ти мій, так ось що тут називають лоджією! В житті не бачила таких красивих терас.

За арочними високими дверима тяглась велетенська крита тераса, яка огинає будинок з тильного боку. У кам'яних вазонах росли екзотичні дерева і квіти. Вся тераса нагадувала справжній тропічний сад, а в басейні з мармуру тихенько дзюрчав фонтан. По всій терасі світили яскраві ліхтарі виготовлені з справжньої бронзи, а на стінах червоніли в плетених кошиках квітучі герані та пеларгонії. Густий та насичений аромат квітів змішувався з запахом лимона та плинув з відчинених вікон, за якими віяло прохолодою сутінок. Біля велетенського столу з білого мармуру, розташувавшись в зручних плетених кріслах, нас очікували четверо людей. Я помітила, що Катерина не менш мене вражена цією таємничою обстановкою. На щастя, на терасі панувала приємна і водночас загадкова напівтемрява, так що сімейство Білецьких напевно не помітило нашого здивування. І все ж було страшнувато думати, що не тільки мати Павла буде стежити за кожним моїм кроком. Пані Білецьку я, звичайно упізнала з першого погляду. Велична пані в коштовностях сиділа на подушках в затишному кріслі, а двоє чоловіків і молода дівчина оточували її. Я все ламала голову, хто ж інші, які сидять за столом і чому Павло сказав Катерині, що це буде чисто сімейна вечеря. Павло вийшов нам назустріч і на превелике моє полегшення спочатку підійшов до подруги. Він чемно поцілував Катерину в обидві щоки, а потім повернувся до мене і мені довелося стерпіти подібне ж вітання. Лише я одна знала, що руки Павла на мить стиснули мої оголені плечі трохи сильніше, а його губи затрималися на щоці трохи довше, ніж того вимагала ввічливість. Потім Павло розтиснув обійми і повів нас до столу. Він був такий весь холоднокровний і стриманий, що я не вірила власним очам. Невже ця людина зовсім нещодавно шепотіла мені нестримно пристрасні і вульгарні признання? Чесно кажучи, Павло мене лякає. Або ж буде чесніше визнати, що мене лякає його пристрасть?

– Пані Анна Лівицька, – оголосив Павло і я, занурена в хаос власних думок, не відразу зрозуміла, що він представив мене своїй матері і тепер пані Білецька тисне мені руку.

– Мій син багато про Вас розповідав, – посміхаючись промовила пані Білецька. – Я сподіваюся, що м'який та вологий морський клімат допоможе Вам відновити здоров'я.

– Дякую, – пробурмотіла я розгубившись. – Я вже відчуваю себе набагато краще.

– Це добре, що відпочинок іде Вам на користь. – пані Білецька схвально покивала, а потім подала знак підійти молодій дівчині, що стояла трохи далі столу. – Ви ще не встигли познайомитися з моєю внучкою, Анно? Це Еріка.

Еріка підійшла до мене і ввічливо обняла, чмокнула повітря у самої моєї щоки і з чарівною посмішкою на обличчі заздрісно зауважила: