17.

Розплющую очі і перше, що відчуваю - шалений головний біль. Таке враження, наче хтось навмисне гамселить мене чимось важким у потилицю. Стримати стогін не вдається, і вже за мить щось тепле торкається моє щоки. 

- Мілано… - здається, я померла і потрапила в рай. Голос Натана здається таким схвильованим, наче він реально щось до мене відчуває. Коли бачу його обличчя перед собою, розумію, що ще й досі жива. Біль просто нестерпний, а мертві, здається, вже нічого не відчувають. - Як ти?

- Що сталося? - намагаюся пригадати, де я була до того, як втратила свідомість, але нічого не виходить. 

- У мою машину врізався інший автомобіль. Ви з Олегом у лікарні, - пояснює Натан. - Тобі боляче? Покликати лікаря?

- Як Олег? - кадри з аварії таки проносяться перед очима. Я бачу непритомного Олега з розбитою головою і стає дуже страшно. Здається, він постраждав значно більше, аніж я. 

- Він у реанімації. Шанси на одужання є, - говорить Натан.

- А Аня? Мені треба до неї! - коли згадую про свою крихітку, навіть біль відходить кудись на другий план. Намагаюся сісти, але несподівано Краєвський хапає мене за плечі, не боляче, але міцно, і змушує знову лягти. Перед очима літають мушки, і я розумію, що дарма розворушила й так поранену голову. 

- З Анею все добре. Вона з бабусею. А от тобі треба лежати. Зрозуміла мене? - обличчя Натана дуже близько до мого. Він розглядає мене уважно, а я навіть уявити боюся, як зараз виглядаю. 

- Як вона без мене буде? - мало не плачу. - Я ще жодного разу так надовго її не залишала.   

Хочеться плакати від власної безпомічності. Сльози таки з'являються на очах і, коли котяться по обличчю, Натан стирає їх подушечками пальців. Тепер розумію, хто торкався мене, коли я була без свідомості. 

- Досить плакати, Мілано. Ти ж сильна дівчинка, - він так тепло мені посміхається, як не робив ще ніколи. Це так дивно - бачити Краєвського таким милим. - Аня дійсно у безпеці. А тобі треба про власне здоров'я думати, якщо хочеш якнайшвидше її побачити. 

Я й сама це добре розумію, але стримувати свій потяг до маленької дуже важко. Коли переводжу погляд на вікно, розумію, що зараз глибока ніч.  Виходить, Натан поруч вже давно?

- Скільки я була без свідомості? - знову переводжу погляд на нього. Краєвський продовжує сидіти на краєчку ліжка і розглядати мене. 

- Декілька годин. Зараз початок п'ятої ранку, - і відразу відповідає на моє наступне запитання. 

- Ти був тут усю ніч? - розгублено випалюю. 

- Звісно. Що тут такого? - дивується.

Що тут такого? Ну, можливо, те, що я зовсім не звикла до таких проявів турботи. Все життя була старшою сестрою і опікувалася Машею, тепер же на моїх руках Аня. Виявляється, це так приємно, коли і ти не байдужа комусь. 

- Спасибі тобі! - на очах з'являються сльози, і Натан їх одразу помічає. І чого це я така плакса стала? Не помічала за собою раніше схильності до сліз…

- Ти чого? Знову через Аню? Я ж сказав, що вона у безпеці, - Краєвський витирає мої сльози і нахиляється зовсім близько.

- Поцілуй мене, - шепочу тихо і сама не розумію, чи хочу, щоб він мене почув. Це бажання виникає спонтанно, але я не шкодую про те, що озвучила його. 

Натан посміхається кутиками губ, а тоді накриває мої уста своїми. Він чує моє прохання і не збирається відмовляти. Здається, ми обоє однаково цього хочемо. 

- Відпочивай, Мілано, - Краєвський обережно гладить моє волосся і здається зараз таким хорошим. Хочу, щоб він був таким завжди. - Я приїду зранку. Потрібно прийняти душ і хоча б годину поспати. Завтра, тобто вже сьогодні, дуже багато справ. 

- Так, звісно, - лише зараз розумію, що Натану дійсно треба відпочити. Через мене він не спав всю ніч, і зараз я бачу його втомлене обличчя перед собою. 

Коли він йде, я ще деякий час намагаюся боротися з сонливістю. Голова продовжує боліти і єдине, що мені зараз може допомогти - це здоровий сон. 

Наступного ранку мені повертають телефон, тому перше, що роблю - дзвоню Ніні. Подруга, звісно ж, шокована і обіцяє приїхати найближчим часом. А от мені не на багато, але все-таки краще. Мені дозволяють сісти на подушки, але не робити різких рухів. 

Їсти зовсім не хочеться, але я змушена засунути в себе кілька ложок супу, заради Ані. Хочу якнайшвидше поїхати додому і побачити її, а це ще той стимул. 

Ніна з'являється одразу після сніданку і змушує мене ще раз детально все їй розповісти. Вона не може зрозуміти, як таке взагалі могло трапитися, а я просто мовчу, тому що сама не розумію нічого.

- Ну і весело розпочався у тебе цей рік! - хмикає Ніна, сідаючи у крісло поруч з ліжком. - Добре, що Аня з бабусею. Це чудова можливість для неї зблизитися з онукою. 

- І я так вважаю, - погоджуюся з подругою. Саме у цей час двері в палату відчиняються, і на порозі з'являється Натан. Він виглядає зібраним та змінив костюм на інший. Так і не скажеш, що практично не спав цієї ночі. 

А ще мій погляд чіпляється за букет троянд у його руках. Красивий такий і просто величезний. Натан впевнено проходить у палату та киває Ніні на знак привітання.

- Як ти? - запитує серйозним тоном.