Глава 15. Довірити життя

На очах Мартіни бриніли сльози, які ще не встигли висохнути після приниження перед натовпом занадто цікавих спостерігачів. Спасибі Марку Соболевському (здається, так звати того єхидного брюнета) за те, що допоміг оминути сумнівної слави на сторінках блогерів і фотографів-любителів, які так і мріють похизуватися скандальними світлинами перед вдячною аудиторією.

Дивно, що бізнесмен залишив свою візитівку, з допомогою якої вона зможе розраховувати на ремонт автомобіля. Можливо, для власника чорного джипа кілька тисяч – суцільні копійки, проте для Марті кожна сотня гривень була надзвичайно важливою. Хоча дівчина і вважалася перспективною косметологинею, проте зарплати молодого спеціаліста заледве вистачало, щоб оплатити дороге столичне життя. Тому красуня вирішила замовити діагностику і ремонт свого багатостраждального «Мерседеса», адже недарма вона витерпіла страшне приниження.

Мартіна покрутила в руках золоту візитівку, потім – стиснула в кулаці. Зранена долоня нестерпно боліла. Проте дівчина не розтиснула пальців, здавалось, так вона мститься ненависному Марку Соболевському, який вважає себе пупом землі. Нарешті, з горем пополам, їй вдалося піднятися на рівні ноги. Але підвернуту ногу лизало пекельне полум’я, вона заледве зробила крок. Вітер гойднув розірвану сукню, оголивши розріз до середини стегна. Красуня зойкнула – один зі швів одягу стовбурчився їжаком із ниток. Рука сіпнулася, щоб стулити сукню по розірваному шву, але блондинка знову втратила рівновагу і полетіла на зустріч з асфальтом. Заледве встигла підставити оголену руку, щоб пом’якшити удар. Стискаючи зуби від болю, який шматував молоде тіло, зняла зіпсоване взуття. Знемагаючи від утоми і знесилення, знову піднялась і попрямувала до своєї машини.

«Мерседес» здавався вщент побитим. Одного удару позашляховика вистачило, щоб зім’яти бампер транспортного засобу. Марті бракувало сил дивитися на це видовище, вона заледве знову не впала. Але вона все-таки змогла вмоститися на водійському сидінні і влаштувати зручніше травмовану ногу, яка час від часу віддавала неймовірним болем. Дівчина знайшла пігулку знеболювального і запила водою, щоб хоч якось зменшити страждання.

Сяйнула думка зателефонувати найкращому другові – Станіславу. Мартіну гризло сумління за негарну сцену в міському парку, та вона дуже потребувала відданої допомоги колеги, який ніколи не задавав зайвих питань. Не дивлячись на останню сварку, вона вирішила набрати все-таки номер Стаса.

Молодий чоловік відповів майже миттєво, ніби чекаючи її дзвінка. Голос не здався розгубленим, злим чи знервованим. Він ні в чому не звинувачував, не картав подругу, ні словом не обмовився про обідній інцидент. Складалося враження, що спогади Станіслава за сьогоднішній день розвіялися, розчинилися попелом у ядучій кислоті розпачу і зраджених надій.

— Доброго вечора, Марті. У тебе все добре?

— Вибач, Стасе, вибач мене, – від звуків розслабленого чоловічого голосу в дівчини полилися сльози, – Вибач, що я тебе так скривдила, а ти ж завжди мені допомагав. Чи не буде великою грубістю попрохати тебе виручити мене знову? – Мартіна вже захлиналася сльозами, ковтала закінчення слів, – Допоможи мені, прошу. Хоч востаннє, благаю. Потім ми вже ніколи не побачимося. І ти можеш тисячі разів проклинати моє ім’я, а я завжди з теплотою згадуватиму твоє. Стасе, ти мій єдиний близький друг, більше мені ні до кого звернутися, – сльози продовжували великими перлинами падати на оббивку салону із звуком весняної крапелі. Вони ніби хотіли звеселити сумну господарку мелодією дощу, але всі намагання виявилися марними.

— Ні, – різко заперечив друг.

— Я прекрасно тебе розумію, Стасе. Ти ж не хочеш більше знати таку, як я. Вибач, що потурбувала. Проща … — схлипування дівчини стали сильнішими.

Відчай чорною мантією огорнув тендітну фігурку блондинки. Вона не знала, чи зможе самостійно випутатися з ситуації. Зараз почувалася занадто слабкою, щоб якось спробувати завести двигун автомобіля і рушити додому. Навколишній світ набув чорно-білого забарвлення, вкрився кірочкою безнадії і смутку. Серце пронизав біль самотності.

— Марті! Марті, зачекай хвилинку! Не відключай зв’язок, прошу, – скрикнув Стас.

— Навіщо потрібні зайві слова? Я ж розумію, ти тепер відчуваєш єдине почуття – ненависть, – дівчина заледве вимовила фразу, продовжувати далі розмову не вистачало сили.

— Марті, я заперечив не твоє прохання, а твої слова, – відповів чоловік.

— Невже? – здивувалася красуня, – І що я таке сказала? – схлипи трохи втихли, поступаючись місцем зацікавленості.

— Мартіно! – урочисто почав промову кращий друг, – Я ніколи, навіть у жахливих снах, не буду проклинати твоє ім’я. Ти – мій промінь світла, надії на завтрашній прекрасний день. Це ти вибач мені, Марті. Я винен за причинені мною біль і страждання. Мій вчинок не робить мені честі. Мартіно, ти така ніжна і світла… Наш світ, який заполонила жорстокість, може зламати тебе. Завжди, я клянусь, що завжди, як би мені не було зле, я завжди допоможу тобі, врятую, витягну з тенет. Ти можеш прохати мене про допомогу в будь-яку годину дня чи ночі. Я ніколи не залишу тебе в біді, Марті. Я живу і буду жити  заради тебе, – виголосив палку промову чоловік.

— Стасе, Стасе! Я більше не заслуговую на таке твоє ставлення до мене. Я поставилася зі зневагою до твоїх почуттів, змусила страждати через мої негарні вчинки. На роботі всі вже й так дивляться на мене осудливо, ніби щось знають. Вибач мене, прошу. Вибач мене за все, Стасе, – блондинка прохала з гіркотою в голосі кращого друга.

— Я ніколи ні в чому тебе не звинувачував, Марті. Ти маєш повне право відштовхнути мої почуття. Я буду радий залишитися твоїм відданим другом, ладен терпіти біля тебе іншого чоловіка. Лише б ти була щасливою. Я не міг навіть прохати від тебе більшого, але чомусь понадіявся на … По суті – це вже не має значення.

— Не хочу, щоб ти страждав через мою безсердечність, – почуття переповнили дівчину.