Пролог

Він зі злістю ударив на газ. Автомобіль слухняно пришвидшив рух, ігноруючи червоний сигнал світлофора. Через опущене скло в салон увірвалися різкі пориви літнього вітру. Але йому було однаково. У вилицях билося тільки одне бажання – з усіх сил стрімко мчати вперед з наміром залишити позаду кусюче життя, викинути його, ніби непотріб, на головну магістраль і переїхати колесами. Досить! Доля вже достатньо познущалася над ним, перетворивши його існування на болісний фарс. Тільки-но він подумав, що ось-ось життя налагодиться. Коротка мить щастя встигла отруїти серце, душу, пронизати все єство. Тепер він точно знав, що перед ним розіграли фальшиву пародію на кохання, яку замаскували під ліки від страждання.

Після тріумфу болючіше падати у прірву гіркоти і безвиході. Який же він був наївний, повірив і довірився. Ще раз набрав номер на телефоні – глухі гудки. Від безнадії почав друкувати есемеску. Втримуючи лівою рукою кермо, а правою – набираючи текст, він усвідомлював нікчемність свого життя. Він до останнього подиху проклинатиме її оманливі чари і підступне зрадливе серце. Втім, залишилося уже недовго.

Зараз він поставить крапку у цьому кошмарі. На губах застигла іронічна посмішка. Досить, він уже достаньо насміявся над собою. Різко вивернув кермо – машина на повній швидкості злетіла з шосе. Він ще встиг помітити, як невблаганно наближаються стовпи електроопор. Важкий стукіт зіткнення, скрегіт металу. Голову пронизав біль. Свідомість покинула змучене тіло. Але перед тим, як очі темною вуаллю заполонила темінь, він встиг відправити есемеску одним доторком пальця:

«… кохання не купити …» — повідомлення верткою змією зашурхотіло мережею, поки не знайшло адресата.