27.4

У дверях дівчат ледь не збив з ніг Лонс.

– Скільки пояснювати – я лише спитати! – гаркнув він в обличчя якоїсь пані, що несміливо нагадала про правила. – Дикий народ!

«І це говорить той, хто зовсім недавно не наважувався увійти до магістрату. Шазілір погано впливає на людей», – кисло зауважила Міка.

Махнула новоспеченому помічнику на стіл Джамона, запросила наступного відвідувача.

– А? Що? – розгубився чаклун. – У сенсі?..

– Опікати тебе, як Райла, я не буду, бо вже зрозуміла, що це марно, – відрізала вона. – Практика – запорука успіху. Згодом розберешся. Щось не влаштовує? То до побачення. Лонсе, тобі… вам чого?

Молодого ейрона прислав Баміал. Торговець збирався придбати шматок землі біля моря й цікавився інформацією про зміну берегової лінії за останні сто років.

Лонсу сподобалися і «Лілії», і філософія їхнього власника. Він охоче виконував роль довіреної особи (фактично – хлопчика на побігеньках, але ейрон вважав за краще щасливо помилятися), навчався тонкощам торгової справи, намагався поважати якщо не всіх людей, то хоча б потенційних клієнтів.

Міці не подобалося, що Рект став для юнака головним і непорушним авторитетом, проте вона розуміла: краще вже виховання у стилі «людей необхідно любити, берегти та цінувати, адже їхні гроші роблять наше життя комфортним», ніж «знаті можна все, а знаті з чаклунським даром у місті без вогнищ – абсолютно все».

– Ділянка – це не терміново. – Лонс нахилився над столом, заговорив тихіше. – Я… Як би це… Загалом…

– Ви зараз чорнильницю перевернете. – Перо зачепилося за його рукав. – Що трапилося?

– За дівкою своєю наглядайте, – навмисне грубо кинув Лонс.

«За якою із трьох?» – хотіла було запитати Міка, але вчасно зрозуміла: це не про доньок Маріда і Рітти.

Подумки перебрала в пам'яті решту «своїх дівок», розуміюче зітхнула.

– Пані Чарра обійдеться без моєї допомоги, – сказала тихо. – У неї є голова на плечах, і користується вона нею частіше, ніж думають люди.

– Яка мені справа до Блекки? – начебто по-справжньому обурився Лонс. – Я кажу про цю… Як її? Ну, самі знаєте!

«І ти знаєш. Але через снобізм, який скоро з тебе вивітриться, соромишся це визнати».

– Чому я повинна наглядати за Рункою?

Він замимрив щось про продавчинь, згадав Баміала…

– Рект хоче переманити її в «Лілії»? – Міка не бачила в цьому нічого поганого.

– Працівники торгового дому збираються її провчити! – Ейрон втратив терпіння і заговорив розбірливо. – Хочуть підстерегти ввечері й побити, щоб не тягалася з тими, хто їй не пара!

Що ж, кохання буває небезпечним… З іншого боку, це пробудило у Лонса людські почуття. Можливо, в банальному «все на краще» є невелика частка правди.

– Розкажіть Баміалу, – порадила Міка. – Повірте, він буде дуже вдячний.

«І почне поводитися з тобою як із дорослим», – залишилося невисловленим.

Лонс десь пів хвилини обдумував рекомендацію, потім нагадав про берегову лінію і зник, щоб звільнити місце для поважної пані Мінк, що успадкувала будинок із поганою репутацією і хотіла дізнатися про долю його попередніх власників.

Рейна, який безуспішно намагався пояснити якомусь пану, що в архіві Шазіліра є інформація тільки про Шазілір, ейрон удостоїв кількох байдужих поглядів. Для нього Коньяр Терн залишався Коньяром Терном.

Про існування старшого брата молодий Уфін не пам'ятав. Як стверджував лікар Лейк, чиє повернення подарувало містянам віру в державну (себто безкоштовну) медицину, підсвідомість Лонса витіснила болючі спогади ще в дитинстві.

Ніхто з учасників трагедії, що сталася в Ібісі, не вважав, що Лонсу і Зініелі потрібно знати правду. Деякі події мають залишатися у минулому. Правда зруйнувала б їхню родину.

«Я ненавидів за двох. Нехай вони просто люблять одне одного», – заявив Рейн, вийшовши з камери.

Його відпустили без звинувачень. Навіть штраф за порушення громадського спокою платити не довелося – він не зробив нічого, що можна було б довести. Тим паче, Керрейт мав щодо нього серйозні плани.

Чаклун пообіцяв поводитися тихо і не вимагати зам'яти справу Нікаели Уфін. Можливо, він зрозумів: легше «переконати» суд, аніж іти шляхом шантажу. Ейрона перебувала під домашнім арештом і почувалася цілком комфортно, а серед шазілірських супротивників законів знайшлося чимало тих, хто був готовий обстоювати її зневажені правосуддям права мало не з плакатами.

– І небіжчиків всіх у списочок, – прошамкала пані Мінк, вивівши Міку із задуми. – Хто, коли і як довго мучився. Діток не забудьте. І приїжджих – будинок здавався, знаєте?.. Кажуть, секта в ньому майже рік жила, жертви криваві приносила. Півня, качку… Живі душі. Вистачить вам тижня?

«Хоч одна людина не вимагає, щоб я впоралася за п'ять хвилин», – збадьорилася Міка.

Записала завдання, повідомила, що трьох днів достатньо, покликала наступного відвідувача…

– А де взагалі той наш архів? – відірвав її від роботи Рейн. – Там замкнено?