Розділ 46. Фальшиве минуле

Даріус

 Густе темне волосся важкими хвилями спадає на її тендітні плечі, та тендітною вона здається тільки з першого погляду. Мені, як нікому іншому відомо яка сила приховується за цією оманливою оболонкою. І цей пронизливий погляд переслідував мене у жахіттях, в яких знову й знову я бачив її смерть. Смерть, яку спровокував саме я. Великі очі кольору терпкого чорного шоколаду, які колись, здавалося, заглядали мені в саму душу, бачили кожен таємний страх і все, що я так ревно приховував від світу, тепер дивляться на мене, наче на порожнє місце. Переді мною стоїть Мелена. Ось чому я відчував, щось до болю знайоме у постаті в плащі під глибоким каптуром.

 Дівчина, яка була першою, з ким мені по-справжньому було спокійно, з якою хотілось проводити час і яка ніколи не дивилася на мене, наче на монстра. Людина, яка допомагала мені, і яка, як я вважав триста років поспіль, трагічно померла у ніч мого ув'язнення від рук Керана. Тепер мені відомо, що кожним його рухом та його магією керував саме Лейн. Але вона... вона жива. Погляд ковзає її обличчям, і в грудях спалахує шалена надія: ймовірно, у цьому переродженні вона просто не пам'ятає мене. Тут я для неї чужий. Інакше б ні за що не стала допомагати моєму найлютішому ворогові. Та надію затьмарює усвідомлення того, що пам'ятає вона мене, чи ні, не має жодного значення після того, як вчинила із Леєю й Ленхартом. І зробила це на моїх очах.

— Мелена… — все, що здатен із себе зараз вичавити. Цього я не очікував й тим паче не здатен був передбачити. Її ім'я вміщує в собі більше запитань і болю, ніж будь-який тривалий діалог. Голос зраджує, звучить сипло. Її ім'я зараз важить більше, ніж тонни каміння на моїх плечах.

 Вона повільно переводить погляд на моє пошматоване тіло, затримується на просякнутому кров'ю одязі, і її витончене обличчя гидливо зморщується. В очах немає ні краплі жалю лише холод і байдужість, від яких у жилах холоне кров. Її голос розрізає тишу, застаючи мене зненацька:

— Даріусе... Здається, ти вже встиг близько познайомитись із моїми пташками.

 Вона називає мене на ім’я. З тією самою знайомою інтонацією. Здогадки про те, що нічого не пам'ятає, розлітаються на друзки. Отже, робила все свідомо. Виконувала накази Лейна, знаючи що це зробить боляче мені. Власноруч знищила ту, кого колись обіцяла захищати. Саме вона створила той проклятий амулет із моєї власної крові для Леї. Глухий удар серця віддає у скронях єдиним запитанням: Чому? Чому зрадила? Чому стала на бік ворога? Занадто багато «Чому?» для одного зруйнованого життя.

 Поруч зі мною здригається Аделі. Відчуваю, як тремтить, а в голосі бринить щирий, майже дитячий подив, змішаний із болем:

— Ти... ти знаєш її?

— Так, — відповідаю, не зводячи очей з відьми. — Вона — дівчина з мого далекого минулого. З минулого, яке здавалося зовсім іншим, та тепер відкрилося з протилежної сторони, під невідомим кутом й за іншим сценарієм.

 Мелена раптом уїдливо, майже хижо посміхається. Робить повільний крок уперед, зарозуміло підводячи підборіддя:

— І це все, мій любий? Просто дівчина з минулого? А як же наші спільні недоспані ночі, Даріусе? А як же твоя палка обіцянка одружитися зі мною, яку ти шепотів мені на вухо? Так швидко забув мої обійми?

 Мене наче обухом по голові б'ють. Кожне її слово — це плювок у мою пам'ять. Лють випалює залишки натягнутого до межі терпіння. 

— Отже, ти все пам’ятаєш... — мій голос стишується, переходячи на небезпечне, звірине шипіння. — Ти все знаєш і свідомо допомагаєш моєму найлютішому ворогові?! Я до останнього, чуєш, до останнього сподівався, що в цьому втіленні ти просто не відаєш, що коїш! Навіть коли ти назвала моє справжнє ім’я, я переконував себе, що це також входить до плану Лейна, якому так кортить мені насолити. Але тепер я бачу, яким ідіотом був і як сильно я помилявся!

 За її спиною лунає тихий, задоволений смішок Лейна. Він підходить ближче і по-господарськи кладе долоню їй на плече. Мелена навіть не здригається.

— Не хочеться розчаровувати тебе, мій любий Даріусе, — протягує Лейн, смакуючи кожну мить мого приниження, — але вона завжди була на моєму боці. Саме завдяки її магії я став тим, ким є зараз. А ти, якби це прикро для твого его не звучало, став моїм слухняним в'язнем на довгі століття. Вона була моїм найкращим, найвитонченішим інструментом. Вже тоді, коли ти вважав себе вільним, насправді ж був у цілковитій моїй владі й грав за моїми правилами. Саме вона допомагала мені втілювати у життя помсту, яку я спланував до найдрібнішої деталі. 

— Я в це не вірю! Це дешева вистава! Неможливо! — впевнено кидаю їм в обличчя, хоча глибоко всередині гостра, як бритва, правда вже прошиває моє серце.

 Вона не випадково зустріла мене тоді, триста років тому. З'явилася саме в той момент, коли я був найвразливішим і найбільше потребував підтримки. Все було сплановано. Все моє минуле виявилось фальшем.

— Благаю, просто скажи, що Лея у безпеці, що ти не її закатувала прямо на моїх очах. Інакше, якщо я звідси виберусь, наше минуле не матиме жодного значення, — зриваюся на крик, дивлячись Мелені прямо в очі. — Відповідай мені! Відповідай негайно!!!

 Мелена не зводить з мене свій пронизливий погляд, продовжуючи мовчати. Дивиться на мене з холодною байдужістю, наче на комаху під її ногами. Замість неї знову говорить Лейн:

— Як швидко ти все забуваєш, Даріусе. Ймовірно, старість дається в знаки. Та нічого, я із задоволенням нагадаю тобі, що на відміну від тебе, здійснив заповітну мрію твоєї любої сестри: померти з коханим в один день. Навіть більше — я проявив нечувану щедрість і дозволив поховати їх в одній могилі. Все, як вона хотіла, щоправда, навіть не знаю чи можна вважати рів достойною могилою і чи не доберуться до їх тіл голодні собаки, та це дрібниці, на яких не варто зациклюватися. Для вашої родини навіть рів замість могили — завелика честь. Головне, що Мелена мені в цьому дуже сильно посприяла. Ти справді був таким наївним дурнем, вірячи, що сильна, чистокровна відьма закрутила з тобою роман просто через твої гарні очі? Вона діяла за моїми вказівками. Кожне слово, кожна сльоза — усе було чітко за моїм сценарієм.