Розділ 26. Незнайомець

Даріус

 Навіть темрява й втрата здатності сфокусувати зір через значну кровотечу не можуть приховати від мене те, що в цю секунду відбувається з Ленхартом. Це неможливо переплутати ні з чим. Стан, в якому перебуває мені добре знайомий із минулого, яке створило із нас монстрів й змусило жити за новими правилами. В таких умовах я здатен бачити тільки його обриси, та надшвидкі рухи, надлюдська сила, яка допомагає йому звільнитись й брязкіт розірваних кайданів від вдаряння об землю, свідчать тільки про одне: цей світ у повній дупі. Я вже вдруге пробудив у Ленхарті звіра, тільки з однією крихітною відмінністю: цього разу не мав такого наміру. Якщо вперше я впливав на його свідомість за допомогою нашого вампірського зв'язку, то цього разу навіть не припускав, що це взагалі можливо, зважаючи на цілковиту відсутність наших нелюдських сутностей. Та я взагалі був впевнений, що ми позбулись їх назавжди. А зараз всі мої чуття волають, що я помилявся. Невже я міг допомогти сестрі й не зробив цього? Невже увесь цей час наші сили тільки спали й ми мали можливість, якою не скористалися? Чому те, що я фактично став свідком смерті Леї не пробудило їх? Чи може це свідчити про те, що у мені насправді не залишилось нічого людського? Час нарешті подивитись правду у вічі. Нестерпно довгі роки ув'язнення вбили в мені того Даріуса, якого я ще намагався в собі відшукати. 

 Тепер грати клітки, які відлітають й гучно вдаряються об кам'яну поверхню стіни для Ленхарта —  не перепона. Він остаточно втратив контроль й зробив це з власної волі, щоб нічого більше не відчувати, щоб не переживати втрату Леї знову. Він поступився тому, кого я намагався з нього виліпити в минулому, щоб розлучити із сестрою. Тоді на допомогу прийшли його брати, та тут їх немає, а мені з таким пораненням довго не протягнути, щоб хоча б спробувати його повернути, якщо це взагалі тепер можливо. Я занадто слабкий, щоб щось змінити й розбитий через втрату сестри, щоб бажання діяти було більшим за очікування смерті, яка чомусь не поспішає виконувати своє призначення.

 Звуки чиїхось важких кроків, які наближаються до мене, а після світло гасової лампи у руках невідомого, яке освітлює простір навколо, заволодівають залишками моєї уваги й змушують боротись із бажанням заплющити очі й відправитись у невідомість, яка обіцяє полегшення й довгоочікувану свободу. 

 Після довготривалого перебування у темряві, струмінь світла спрямованого на мене викликає різкий біль в лобній частині голови, тому важко розгледіти хто переді мною. Зрештою, байдуже, це вже немає жодного значення.

— Вигляд у тебе кепський, — звучить незнайомий чоловічий голос, який свідчить про те, що переді мною той, з ким я до цього моменту не зустрічався. Тому мій день стає все більш непередбачуваним.

— Не думаю, що це повинно тебе хвилювати, ким би ти не був, чорт забирай.

— Ти здивуєшся, але я таки стурбований. У мене є плани на тебе.

— Тобі доведеться знайти когось іншого. Якщо ти не помітив, залишилось мені недовго, та й не пам'ятаю, щоб обіцяв комусь свою допомогу. 

— Я б на твоєму місці так не поспішав на зустріч зі смертю. 

— Ти не на моєму місці, — шиплю крізь стиснуті від болю зуби.

— Я знаю хорошого лікаря, який творить чудеса. Впевнений, що твоє життя ще можна вберегти. Ти втратив багато крові, та життєво важливі органи не зачепило, в іншому випадку ти б уже був мертвим. 

— Хто ти в біса такий? І чому думаєш, що я стану тобі допомагати? Не впевнений чи бодай зустрічались раніше, — говорю те, що думаю, не боячись наслідків, адже тепер мені нема що втрачати. Усвідомлюю, що цей незнайомець міг добре знати лорда Дарія, місце якого я випадково, а може невипадково зайняв, та мені вже відверто набридла уся ця гра з чужим життям. З мене досить!

— Тому, що я можу повернути тобі сестру, — своєю відповіддю пробуджує в мені лють, адже я знаю, що вона вже мертва і це звучить, як насмішка над тим, хто зараз фізично не здатен тобі добряче вправити мізки.

— Твій лікар здатен воскрешати мертвих? — натомість спокійно ставлю зустрічне запитання, яке тільки демонструє мій скептицизм й приховує справжні почуття, стримуючи лють. Не хочу, щоб він упивався моїм гнівом, який провокують його знущання. Я сам частенько використовував цей фокус, доводячи людей до сказу, тому маніпулювати мною моїми ж методами не вийде. 

— Ні, але я люблю рятувати дам, які потрапили в біду. Це справа честі. Так виховали мене батьки. 

— Що ти хочеш цим сказати? — вже більш серйозно сприймаю слова незнайомця. 

— Джоселін, чи як ти її називаєш Лея у мене і я можу влаштувати вашу зустріч за маленьку послугу, — вкотре за час своєї появи змушує моє серце битись частіше. 

 Все всередині палає від двоякого відчуття: перше — хочеться зірватися зі свого місця й вчепитись незнайомцеві в горло, вимагаючи припинити гру на моїх почуттях, друге — дозволити повірити собі, що моя сестра все ще може бути живою, що малоймовірно.

— Це повна нісенітниця! Я все бачив власними очима, — його слова звучать надто солодко, щоб бути правдою, тому я обираю перший варіант, щоправда, без можливості заподіяти йому фізичної шкоди. Я не звик довіряти тому, кого не знаю. Зрештою таких людей за моє життя були одиниці й зараз усі вони мертві.

— Що ти бачив? Як вхід до печери завалили брилами? — вкотре насолоджується моєю реакцією на згадку про прокляте місце, в якому володарює чудовисько. — А ти не думав, що звідти може бути інший вихід? Королева Джоселін у безпеці, чого не скажеш про лорда Дарія, який з якоїсь невідомої для мене причини схожий з тобою, наче відображення у дзеркалі, — знову його відповідь не менш неочікувана, ніж сама поява у цій в'язниці, яка повинна бути під охороною. Як-не-як я і донедавна Ленхарт були особливими в'язнями короля, котрих він би нізащо не залишив без посиленої охорони.