Розділ 25. Просто забути й не відчувати

Алістер (Ленхарт)

 Тепло її дихання й дотики мініатюрних долонь до розпаленої пристрастю шкіри шиї й обличчя змушують забути хто вона така і як наші стосунки можуть вплинути на найближче майбутнє. Рідний брат Леї нізащо не схвалить її вибору й не дозволить нам бути разом, адже я не маю можливості, дати їй те, на що вона заслуговує, окрім справжнього кохання. І я це прекрасно розумію. Хочеться вірити, що нашому щастю нічого не загрожує, та це буде відвертою брехнею і брехатиму перш за все собі.

 Ніжно обхоплюю її долоньку й підношу до своїх губ, залишаючи на тендітних пальчиках легкий поцілунок. Не озвучую власних міркувань в голос, адже знаю, що це її засмучує й ранить кожного разу, як ми робимо спробу обговорити цю тему. Лея хоче вірити, що Даріус все ж дозволить їй вирішувати самій, адже любить й бажає їй щастя. Проте справа тут не тільки у бажанні бачити свою єдину сестру щасливою. Впевнений, що в глибині душі вона також це передчуває, та не готова миритись з думкою, що це може бути остання наша зустріч. 

 У нас всього декілька днів поки він не повернеться із чергової подорожі. Рано чи пізно неодмінно дізнається про стосунки своєї єдиної сестри з простолюдином й боюсь, що це назавжди змінить наші життя. Я багато різного чув про нього і не завжди ці чутки описували його хорошу вдачу, та особисто ніколи не зустрічав. Та тут не потрібно бути провидцем, щоб здогадатись, якою може бути реакція впливового лендлорда на подібну звістку, тому я повинен придумати як довести йому, що гідний Леї й в жодному випадку не претендую на їх статки. Та поки що легше сказати, ніж зробити. Я пообіцяв коханій, що ці кілька днів належатимуть тільки нам й ми не станемо загадувати наперед і я зроблю все, щоб вона ніколи їх не забула. Покажу свої улюблені місця, познайомлю зі Марком й Кераном, які їй неодмінно сподобаються й подарую свободу, якої у неї ніколи не було.

— Пообіцяй, що за будь-яких обставин не зникнеш із мого життя, — спрямовує погляд своїх неймовірно блакитних очей з-під густих вій на мене, наче відчуває про те, над чим замислився.

— Зроблю все, що від мене залежить і навіть більше, — не дозволяю їй ні на секунду засумніватись у серйозності мого ставлення до неї.

— До нестями тебе кохаю й кохатиму вічно. Я ще ніколи не була наскільки в чомусь впевненою. Якщо мій брат буде проти наших стосунків, ми втечемо якомога далі й житимемо так, як вважатимемо правильно. Я готова все кинути, щоб бути з тобою, — вкотре доводить, що її почуття справжні, власноруч порушуючи обіцянку яку взяла з мене.

 Просила не робити спроби спрогнозувати наше майбутнє, забігаючи наперед та сама усвідомлює, що шансів на продовження наших стосунків куди менше, ніж хотілося б й зрештою нам обом доведеться приймати складні рішення.

— Я також тебе кохаю й кохатиму до кінця своїх днів, — переборюючи гіркоту, яку провокує ця розмова, щиро їй всміхаюсь й залишаю ніжний поцілунок на її маківці.
— Ти — найпрекрасніше, що зі мною сталось в цьому житті. Обіцяю, що стану гідним тебе й твого кохання, й неодмінно знайду спосіб переконати в цьому Даріуса, не змушуючи йти на такі радикальні кроки. Все-таки він — єдина рідна тобі людина і я не хочу, щоб ти робила вибір між братом і мною. Якщо він буде проти наших стосунків через моє місце у цьому суспільстві, я відшукаю можливість стати тим, кому вдасться завоювати його довіру й довести, що здатен про тебе подбати. Ми неодмінно знайдемо краще рішення, — вкотре повторюю те, що насправді зробити буде нелегко. — Ніколи не погоджусь, щоб ти жертвувала усім заради мене.

 Лея більше нічого не говорить тільки залишає на моїх губах ніжний поцілунок і я перехоплюю ініціативу, пристрасно відповідаючи на нього. Та замість бажаного задоволення відчуваю неконтрольовану тривогу, за якою образ моєї коханої починає розсіюватись, стаючи спочатку ледь помітним, а після безслідно зникає, наче її ніколи тут й не було, наче моя хвора уява створила цього янгола для самокатування. 

 Сильний головний біль наввипередки з останніми спогадами вриваються в мою свідомість швидше, ніж встигаю розплющити очі й встановити зв'язок із реальністю. Леї біля мене більше немає. Вона зникла разом із найщасливішими митями далекого минулого, яке вже ніколи не повернути. Це був всього тільки спогад, який втілився уві сні, мучачи мою стомлену душу, повернення якої у фізичне тіло, начисто стерло  її запах, тепло, ніжність й віру у краще майбутнє.

 Вже добре знайомий сирий, затхлий запах й темрява безпомилково допомагають ідентифікувати поточне  місцеперебування. Я наче вкотре переживаю дежавю. Це та ж діра, куди мене приволокли, коли упіймали за спробою пробратись до палацу й звільнити Лею після неочікуваної зустрічі із нею на балу в цьому чужому світі. Я знову в полоні у ворога, котрий намагається змусити мене страждати, та біда в тому, що страждання вже стали невіддільною частиною мене самого. Майже водночас зі згадкою про кохання всього мого життя перед очима виникає її образ у клятій печері наодинці зі звіром, який протвережує свідомість швидше, ніж це намагається зробити власний мозок.

 Роблю спробу різко підвестись, та кайдани на руках й шиї боляче врізаються у шкіру й тягнуть назад, не дозволяючи мені втілити задумане у життя. Відчуваю себе лютим звіром на прив'язі, у якого відібрали свободу й можливість жити власним життям. Моя свобода — Лея і зараз я захлинаюсь від безсилля, усвідомлюючи, що в цю мить як ніколи близький до того, щоб знову її втратити.  Я повинен бути там із нею, повинен боротись за її життя. Ще не пізно, не може бути пізно. Скільки часу вже минуло? Відколи я у цьому клятому підземеллі? Де Даріус? Аделі? — одна тільки згадка про котру сповнює непереборним гнівом. Лейн зробив велику помилку, коли послухався її й не прикінчив мене у тій печері, адже якщо він заподіяв шкоду Леї, моя помста буде жорстокою. Аделі не слід було втручатись. Вона повинна була залишитись у маєтку й не наражати нікого на небезпеку. Її бісова впертість привела їх до пастки, до рук ворога, який зробить все, щоб моє існування стало ще більш нестерпним.