Розділ 11. Це вже занадто

Алістер (Ленхарт)

 Після того, як клятий Даріус робить те, про що просив не робити мене, а саме: не привертати зайвої уваги, в ситуацію втручається сам король в особі нашого лютого ворога Лейна. Він наказує допомогти лорду Генрі, який постраждав й кудись відводить винуватця цього незапланованого бою без правил. Все виходить із-під контролю. Хоча Даріусу не вперше потрапляти в неприємності з яких, здавалося б, немає виходу. Сподіваюсь, що цього разу його не чекатиме шибениця, чи якими ще методами тут карають, а Лейн й надалі залишатиметься в невіданні. Раніше я б навіть зрадів його смерті, та зараз він єдиний, хто може допомогти з порятунком Леї. Якби я не знав, що вона його сестра, заради якої він зробить все й навіть більше, в жодному разі не покладався б на його допомогу, та й чи буде в нього ще така можливість після того, що він утнув.

 В дечому він мав рацію. Для початку ми повинні переконати Лейна, що є тими, ким бути не можемо, тобто Алістер і Дарій, щоб не наразити Лею на ще більшу небезпеку. Та водночас не впевнений, що в мене вийде. Навіть зараз не покидає думка, спробувати викрасти її прямо з балу, та Лейн не такий дурний, щоб дозволити цьому статись. Впевнений, що щоб ми не говорили і наскільки переконливо не грали б, він бачитиме в нас тих, кого хоче бачити. Він буде нас випробовувати, змушуватиме зізнатись усіма відомими йому способами. І боюсь, що одним із його методів стане сама Лея. Можливо саме зараз він використовує її проти Даріуса. Від однієї цієї думки мені зносить дах і я готовий піти на будь-який ризик, тільки б у неї все було добре. І якщо Даріус не повернеться - не зволікатиму ані секунди.

 Ще й Аделі ніде не можу знайти. У всій цій метушні втратив її з поля зору, хоч й зарікався, що не спускатиму з неї очей. От тобі й бісів бал. Виходжу з палацу й прямую на її пошуки. Маю надію, що не знайду її в обіймах якогось кавалера, який може повторити долю лорда Генрі. З іншої сторони про яких кавалерів може бути мова, коли їй в голову засів сам Даріус, який зараз трохи зайнятий Лейном. Двічі проходжу алеєю зі статуями й не одразу помічаю, що біля одного із фонтанів приховалась затишна лавочка на якій в цілковитій самоті сидить засмучена Аделі. 

— Я тебе скрізь шукаю, — сідаю біля неї й помічаю сльози. — За лорда Дарія можеш не хвилюватись йому вдавалось виходити сухим із води із значно складніших ситуацій, — здогадуюсь хто може бути винуватцем її поганого настрою.

— Ти мав рацію, — шепоче тремтячим голосом.

— У чому? — не розумію що вона зараз має на увазі і в чому можу виявитись правим.

— У тому, що лорд Дарій не той за кого себе видає.

 Її відповідь застає мене зненацька. Звідки вона могла дізнатись? Значить знає і про мене. Невже їй щось розповів Лейн? — одразу тисячу запитань виникає у моїй голові і я не можу зупинити цей безперервний потік. Що мені їй відповісти, якщо вона запитає куди подівся справжній Алістер?

— Я для нього була просто іграшка, парі, яке він уклав з лордом Генрі, щоб дошкулити тобі. Пробач, що не хотіла тебе навіть слухати, — продовжує говорити і до мене доходить, що вона зовсім про інше. Яке до біса парі? Чи пов'язано це якось із недавнім конфузом на балу?

 Лють в мені спалахує із новою силою. Та я розумію, що зараз піти до Даріуса не маю можливості, зате можу окрім зламаного носа додати ще синець під оком триклятому лорду Генрі. Зрештою це вже нічого не змінить тільки додасть нових проблем й особисту аудієнцію у короля, яку не впевнений, що витримаю, щоб не викрити себе. Перш за все я повинен якось підтримати сестру, та уявлення не маю, що потрібно говорити в подібних ситуаціях. Точно не слід починати із слів: Я ж тебе попереджав. Їй й так непереливки. Тому просто пригортаю її до себе й даю можливість виплакатись на своєму плечі. Зрада від того, кому вона щиро вірила й кого кохала - не те, що повинна відчувати дівчина її віку.

— Алістере, я віддала Дарію не тільки своє серце. Ми були близькими. Я підвела тебе, зганьбила нашу сім’ю. Яка ж я дурепа, що довірилась йому, — зі сльозами зізнається мені у скоєному.

 Вже вкотре за сьогоднішній вечір я в цілковитому заціпенінні. Ситуація справді серйозна, от тільки винити її за це я не можу, адже одразу згадую свої стосунки з Леєю. Ми також вірили, що будемо разом не зважаючи ні на що. Та до Даріуса я неодмінно навідаюсь, якщо сьогодні від нього не позбудеться Лейн. 

— Я тебе щось запитаю, але ти повинна відповісти мені чесно.

— Що тебе цікавить?

— Коли востаннє ти була з Даріусом, тобто з Дарієм? — ставлю це запитання не спроста, а щоб зрозуміти чи причетний він до цієї історії, навіть якщо парі було укладено до нашої появи тут.

— Два дні тому, — ніяково опускає погляд.

— Збочений покидьок! — гарчу від нової хвилі люті. 

 Він знав, що Аделі вважає його іншою людиною, та все одно скористався нею. Для нього не існує нічого святого. Тепер вже я покладаю великі надії на те, щоб Лейн не побачив в ньому Даріуса і саме мені випала унікальна можливість задушити його власними руками. Все таки його жахливим вчинкам немає ні кінця, ні краю. Це його суть, діяння його прогнилої душі, в якій не залишилось нічого людського, навіть зважаючи на те, що він знову став людиною.

— Тобі нема про що хвилюватись. Він за це неодмінно заплатить. Я про це потурбуюсь особисто. Тепер годі плакати, нам час додому. Ти сьогодні, наче справжня принцеса, а принцесі не личать сльози, — намагаюсь хоч якось її заспокоїти і це працює. Схоже вона очікувала від мене більш бурхливої реакції і я радий, що зумів втримати в собі всі емоції й не виплеснути їх на неї.