Розділ 1. Пробудження

Даріус

— Якого біса?! — шепочу, розплющивши очі у цілковитій тиші, яка може означати тільки одне — крах усім моїм планам й сподіванням. 

 Ймовірно, мене таки наздогнала доля, від якої так відчайдушно намагався втекти.  Останні спогади підтверджують здогадки, та незнайомий інтер'єр, зовсім не схожий на стіни в'язниці, тривалий проміжок часу, якою слугувала для мене клята картина, викликають певні сумніви й трохи дезорієнтують. Сірі стіни, на які споглядав останні триста років змінилися на пастельно бежеві, а громіздка люстра із кришталю, яку  неодноразово намагався вирвати зі стелі, тепер була дещо меншою й не так мозолила очі.

 Принаймні це перше на що звертаю увагу, поки не помічаю, що прокинувся у ліжку не сам. Це відкриття стає справжньою несподіванкою, яка вражає куди більше, ніж пробудження у незнайомому місці. Поряд безтурботно спить тендітна незнайомка зі світлим волоссям, яке звабливими хвилями спадає на її обличчя й оголені плечі. Це тільки погіршує ситуацію, адже тепер моя розгубленість сягає свого піка. З огляду на відсутність одягу на цій милій особі, а я чомусь більш ніж впевнений, що так і є, навіть не відгортаючи ковдри, напрошується висновок, що до пробудження я доволі приємно проводив свій час. Та біда в тому, що ані чорта з цього не пам’ятаю. Так не повинно бути. Це — ненормально, як власне й моє пробудження в цьому місці загалом.

 І це не дивно, зважаючи на те, що всього тільки мить назад перебував у власному маєтку, в передмісті Лондона, борючись за свободу й право померти з гідністю. В голові сотні запитань й жодних відповідей. Зазвичай таку реакцію провокує саме моя поведінка, а мене здивувати не так вже й просто. Тільки не цього разу. Якщо тепер моя пастка виглядатиме саме так, то нудьгувати мені не доведеться. Можна й потерпіти.

 Щоб відшукати хоч якісь пояснення, щонайменше, необхідно підвестись з ліжка й непоміченим вийти із кімнати. Думаю з цим проблем бути не повинно, зважаючи на мою природу. Та навіть тут на мене очікує неприємний сюрприз. Я не відчуваю власних сил, не відчуваю абсолютно нічого з того, що міг відчувати раніше. Це насторожує ще більше, адже щось схоже відбувалося зі мною саме під час ув'язнення. Там, як власне й у цьому місці, не міг скористатися своїми здібностями. Картина все блокувала. Чи може бути це все просто ілюзією, новими фокусами, які використовують проти мене? На це запитання також доведеться знайти відповідь. Якомога тихіше намагаюсь підвестись з ліжка, щоб не розбудити незнайомку й зауважую, що під ковдрою я — оголений. Проводили час ми вочевидь не за світськими бесідами. Прикро, що нічого цього не пам'ятаю. Пробудження з такими спогадами було б значно приємнішим. 

 Як тільки стопи торкаються прохолодної дерев’яної підлоги, відчуваю теплий й майже невагомий дотик до своєї долоні. Від несподіванки навіть дихати забуваю. Повільно розвертаю голову й зустрічаюсь поглядом із неймовірно зеленими очима. На диво приємна посмішка на її обличчі чомусь вибиває усе повітря із моїх легень. Не очікував, що мені доведеться викручуватись прямо зараз й наражатись на гнів жінки, ніч із якою начисто стерто із моїх спогадів. Та я навіть імені її не знаю.

— Ти куди? Тобі добре відомо, що я не люблю прокидатися наодинці, — приковує усю мою увагу і я геть забуваю про те, що хотів зробити. 

— Пробач, — злегка прокашлююсь, намагаючись вирішити що їй відповісти. Схоже вона мене впізнала, або сприймає за іншого, що малоймовірно в нашій ситуації, тому доводиться їй підіграти, а після з усім розібратись. — Я не хотів тривожити твій сон. Ти так солодко спала, — додаю після короткої паузи, приправляючи слова дурнуватою усмішкою у відповідь. Так можна описати не тільки мою посмішку, а й стан в цілому.

 Вона мовчки підводиться й підповзає ближче, а після залишає легкий поцілунок на моїй щоці. Легким він тільки здається, адже те, що відчуваю після нього, легкістю язик не повертається назвати. Все всередині, наче палає і від цього полум’я ніде сховатися. Воно пожирає мої нутрощі разом зі здоровим глуздом. Давно нічого подібного не відчував.

— Я тебе кохаю, — шепоче мені на вухо, змушуючи палати ще дужче.

 Ці слова заводять у глухий кут і я ціпенію, не знаючи що на це відповісти. Близькість незнайомої жінки розтривожує мою свідомість й гальмує швидкість мислення. Я уявлення не маю як краще себе поводити у цій непростій ситуації. Можливо одразу зізнатись, що бачу її вперше. Цікаво як вона на це відреагує? Боюся, що відчую увесь її гнів на собі. З таким краще не жартувати. Можливо вона й здається доволі тендітною, та більшість жінок після подібного зізнання ладні очі тобі повидряпувати, а вони мені ще знадобляться. Незрячим втілювати задумане в життя значно складніше.

— Я також тебе кохаю, — звучить з моїх вуст не надто щиро, та моя недолуга відповідь навіть на секунду не піддається жодним сумнівам. Схоже той, за кого мене помилково прийняли не давав причин сумніватись у його почуттях. І зараз це мені на руку.

 Повільно підводжусь на рівні ноги з усвідомленням того, що зараз моя п’ята точка нічим не прикрита й майорить у неї перед очима й помічаю шовковий халат на спинці одного з крісел у цій кімнаті, який може виправити ситуацію. Швидким рухом накидаю його на себе й ще раз спрямовую погляд на дівчину, котра досі лежить у ліжку, пильно спостерігаючи за кожним моїм кроком. Її спостережливість може виявитись проблемою, адже я уявлення не маю за якими із двох дверей знаходиться вихід із кімнати і куди загалом мені прямувати. Доводиться йти навмання й сподіватись, що інтуїція не підведе. Перша спроба приводить мене до ванної кімнати, тому це не викликає жодних підозр, принаймні поки що. Цілком логічно, що я захотів привести себе у належний вигляд після пробудження й з огляду на все, доволі гарячої ночі, чи ранку.