Глава 1

– В кінці тижня ти їдеш в королівство Іспанії, щоб познайомитися зі своїм майбутнім чоловіком! – говорить батько за вечерею, окинувши мене грізним поглядом. Відчуваю, як в жилах холоне кров. З усіх можливих претендентів на мою руку батько вибрав якнайжахливішого – Родріго Дельгадо.

– Тату, тільки не кажіть, що ви звернулися за допомогою до короля Іспанії? – вибухнув Алессандро. – Ви ж розумієте, чим це може нам загрожувати? До того ж ви не відправите її в саме пекло? Вона ж ваша дочка!

– Молодий король Іспанії повинен побачити, що ми не просто так чекаємо його заступництва. Ми не хочемо цієї війни й не дозволимо заволодіти Монако. Але якщо французький президент буде і далі виголошувати такі промови, військових дій не уникнути. І, на мою думку, шлюб з королем Іспанії  – це прекрасне розв’язання проблем безпеки! Ти так не вважаєш, синку?

Поблизу мене з’являється молодий лакей, і прибравши чергову тарілку з їжею, ставить переді мною другу. Сиджу бліда, мимоволі поклавши руки на стіл. Сильніше стискаю столові прилади, що виблискують при світлі канделябрів і прикриваю очі. Сьогодні батько покликав мене повечеряти з ними, і я сподівалася, що його ненависть до мене зникне. Але я, навіть, уявити собі не могла, наскільки огидними були його цілі. – Тату, ви ж розумієте, що ми не можемо її туди відпустити. Це ж буде рівносильно смертному вироку! Його вагітна дружина півроку тому разом з охороною загинула на території Монако. Ви розумієте, у що він перетворить життя Кароліни? – Алессандро намагається достукатися до совісті батька, до його батьківських почуттів, але все марно. Власне, як завжди!

– Йому потрібні гарантії! Цей шлюб стане нашим квитком! Молодий король Іспанії куди розумніший, ніж його огидний старий. Він теж зацікавлений в мирних переговорах. І прекрасно розуміє, що війна знищить економіку не тільки Монако і Франції, але неодмінно торкнеться Іспанію, принесе непоправну втрату процвітанню держави та знищить кращий цвіт нації, – Ладзаро Тіральді огидно відкидає серветку і киває лакею, який стоїть за спиною. – Чого розпустив вуха? Плесни мені вина!

Його наказ одразу ж виконують. А я злякано спостерігаю за тим, як він підіймає келих і салютує мені в повітрі.

– За твій шлюб, Кароліно! За нашу успішну угоду! – і виливає вміст собі в горлянку. – За стабільність і мир!

Чекаю, поки він поставить келих на стіл, і дивлюся в його задоволені очі.

– А хіба для укладення шлюбу моя згода не потрібна?

Помічаю, як Алессандро блідне і прикриває очі. Та мені все одно. Хіба не все життя я зношу презирство і ненависть батька, який звинувачує мене в смерті матері, яка померла під час пологів? Так що ще один мерзенний інцидент не змінить моє жахливе існування.

На обличчі батька з'являється презирлива посмішка схожа на оскал.

– А ти хіба не згодна?

Спокійно закидаю пасмо білявого волосся за спину і хитаю головою.

– Смію вас засмутити, але я не вийду за короля Іспанії!

З обличчя батька відразу ж зникає посмішка. Воно перетворюється в запекле й огидне обличчя монарха.

– Та хто тебе питати буде, огидна маленька дурепа? Твоя справа лежати на спині й ноги розсовувати! Думаєш, ти підходиш для чогось іншого?
Фарба сповзла з мого обличчя. Піднімаю очі на лакеїв і помічаю, як ті поспішно туплять погляди долу. Хіба це перший спалах гніву їх короля? Хіба це перший раз, коли він гнівається?

– З чого ви взяли, що я хочу заміж? – запитую спокійно. – Перед тим, як робити королю Іспанії таку пропозицію, може варто було запитати моєї згоди?

– Кароліно, досить! – кидає Алессандро і виставляє руку в сторону батька, ніби намагаючись його зупинити. – Я поговорю з нею, і вона погодитися, тату!
– Ах ти невдячне, маленьке стерво! – гарчить батько. – Я так і не навчив тебе покірності! Ти все така ж неслухняна бунтарка! І мої піддані задаються зараз питанням, як я можу керувати такою державою, як Монако, якщо не можу навести порядок у власній родині?

Він вилітає з-за столу і кидається до мене. Злякано скрикую і схоплююся на ноги. Алессандро кидається до батька, а той просто летить до мене й з усього розмаху дає мені ляпаса. Від удару моя голова сіпається, цівка чогось гарячого котиться підборіддям, біль засліплює все навкруги, тож в очах темніє.

– Тату, припини! – кричить Алессандро, намагаючись приборкати розгніваного батька. – Тут підлеглі!
– Ти станеш слухняною! Ти будеш робити те, що тобі наказують! Зрозуміла?

Голосно схлипую та приземляюся колінами на підлогу. А розлючений лайкою батько знову і знову завдає удару. Поруч щось кричить Алессандро, намагаючись хоч якось зупинити батька чи захистити мене, а я просто скручуюсь калачиком на підлозі й міцно заплющую очі.

– Батьку, я Вас прошу, схаменіться! – просить Алессандро. – Припиніть!

– Я знищу цей виродок пекла! Мені давно слід було це зробити...  

Ще один удар і, нарешті, наступає рятівна темрява. Останнє, що пам'ятаю, це взуття одного з лакеїв, яке відкарбовується в моїй пам'яті.
Різкий запах аміаку і відчайдушний головний біль стали для мене першими ознаками повернення свідомості. До них тут же додається м'який тихий голос моєї вірної Стелли.

– Як ви, ваша високосте?

– Гірше немає куди… особливо коли уявлю, що це зробив мій рідний батько....

– Ну, що ви, принцесо? Ви просто були необережні й необачні, як завжди! Коли ваш батько щось задумав, з ним краще не сперечатися! Коли він роздратований, до нього небезпечно наближатися....

– Це кінець, Стелло! Я хочу піти!

Не звертаючи уваги на болючі поштовхи в голові, захоплена злістю, покидаю своє ложе і кидаюся до дверей.
Зупиняюся на пів дорозі й повільно повертаюся до дзеркала. Те, що я бачу там, мене анітрохи не дивує. Спостерігаю таке вже не вперше. Під оком красується синець, ніс розпухає, губа розбита, і з неї сочиться маленька цівка крові. Ліву вилицю прикрашає червона пляма, яка згодом стане фіолетовою, потім зеленою, а згодом жовтою. Добре ще, що Стелла встигла начисто витерти моє обличчя від крові. Подушечками пальців обережно торкаюся губи, намагаючись зупинити кров, і дивлюся на свою руку. А після спокійно беру телефон і роблю селфі свого спотвореного обличчя. Швидкі кроки, які чуються за дверима, сповіщають про прихід Алессандро. За мить він з'являється у моїй кімнаті, зупиняється на порозі, потім проходить до кімнати й обіймає мене.
– Навіщо ти підвелася, Кароліно? Зараз покличуть лікаря, і він зможе оглянути тебе і зробити висновки ...