Глава 1

Марина любила гуляти парком. Саме тут вона могла побути наодинці зі своїми думками. Цього дня вона знову розмірковувала над тим, як змінити свої стосунки з Вадимом на краще, як знову стати ближчими одне до одного.
Останнім часом між ними ніби виросла невидима прірва. Марині здавалося, що чоловік більше не розуміє її, не розділяє її мрій і планів на майбутнє. Іноді їй навіть здавалося, що йому байдуже, що буде з їхнім шлюбом далі.
Парк завжди захоплював її своєю красою. У самому його серці розкинулося невелике озеро, на якому щоліта оселялися дикі качки. Поруч із парком знаходився заповідник, тому така картина нікого не дивувала.
Відвідувачі із задоволенням годували птахів, кидаючи їм шматочки хліба чи булочки. Качки швидко підпливали до берега, весело вихоплюючи ласощі своїми дзьобами. Особливо Марину розчулювали маленькі каченята. Вони невпевнено пливли слідом за мамою-качкою, намагаючись упіймати хоча б маленьку крихту. Марина могла годинами спостерігати за цією мирною картиною. У такі миті їй ставало трохи легше.
«Що ж мені робити? Як знову привернути увагу Вадима? — думала вона. — Мені вже майже сорок років, та й він ненабагато молодший. Невже ми настільки віддалилися одне від одного? Може, нам варто звернутися до сімейного психолога?»
Вона повільно йшла алеєю, не поспішаючи додому.
«Діти вже виросли, — продовжувала розмірковувати Марина. — Я багато років була домогосподаркою. Можливо, настав час знайти роботу? У мене ж є диплом і вища освіта. Щоправда, стільки років без практики... Хто захоче взяти мене на роботу? Але мені потрібно чимось себе зайняти, щоб перестати постійно думати про погане.»
Останнім часом Вадим приходив із роботи втомлений, вечеряв, розмовляв лише про буденні речі, а потім знову занурювався у свої справи. З боку могло здатися, що в їхній родині все добре, але Марина відчувала: це давно вже не так.
Її думки несподівано перервав телефонний дзвінок.
— Привіт, мамо! Як ти?
— Привіт, Рито! У мене все добре. А ти? Щось сталося?
— Ні, усе гаразд. Просто хотіла сказати, що приїду до вас із татом на вихідні. У нас в інституті частина студентів поїхала додому, бо організували поїздку на місцевий пляж, і потрібно було взяти необхідні речі. Але ти ж знаєш, я не дуже люблю такі поїздки, тому вирішила краще побути з вами.
На обличчі Марини вперше за день з'явилася щира усмішка.
— Звичайно, доню. Приїжджай. Ми з татом будемо дуже раді тебе бачити.
На кілька секунд запанувала тиша.
— Мамо... У тебе якийсь сумний голос. У вас із татом усе добре?
Марина на мить замислилася.
— Так, доню. Не хвилюйся. Усе добре.
Рита ніби відчула, що мама щось приховує, але не стала наполягати.
— Добре. Тоді до скорої зустрічі!
— До зустрічі, доню. Цілую.
— І я тебе. Бувай!
Марина повільно сховала телефон до сумки й знову подивилася на озеро. Каченята, як і раніше, безтурботно плавали за своєю мамою. На мить вона усміхнулася, але в глибині душі розуміла: після приїзду доньки їм із Вадимом уже не вдасться й надалі робити вигляд, що в їхній сім'ї все гаразд. 
У той вечір Марина зрозуміла, що більше не може відкладати серйозну розмову з Вадимом. Вона довго думала, як правильно її розпочати, щоб не перетворити звичайний діалог на чергову сварку.
«Я спробую переконати його звернутися до сімейного психолога, — думала вона. — Наші стосунки вже давно почали руйнуватися. Потрібно щось змінювати, поки не стало надто пізно».
Марина знала, що кризи трапляються майже в кожній родині. Часто вони починаються після народження дітей, коли все життя подружжя обертається навколо них, а часу одне для одного майже не залишається.
Та їхня ситуація була іншою.
Їхні діти вже виросли й давно не потребували постійної батьківської уваги. Здавалося б, тепер у них з Вадимом знову мало з'явитися більше часу для себе. Але цього не сталося.
Навпаки, з кожним роком між ними виростала невидима стіна.
Вони все рідше розмовляли по душах, майже перестали проводити час удвох, а їхня близькість стала зовсім іншою. Марині дедалі частіше здавалося, що чоловік просто втратив до неї інтерес.
«Ми ніби стали чужими людьми, — із сумом думала вона. — Навіть у наших стосунках як чоловіка і дружини вже давно немає тієї теплоти, яка була колись. Мені здається, що Вадим більше не хоче залишатися зі мною наодинці...»
Так минали місяці, а потім і роки. Проблеми накопичувалися, але ніхто з них не наважувався відверто поговорити.
Саме в цей період Вадим почав усе частіше звертати увагу на свою колегу — Аліну, секретарку керівника компанії.
Вадим працював PR-менеджером у великій компанії, що займалася продажем будівельних матеріалів. Аліна була незаміжньою, привабливою та впевненою в собі жінкою. Вона стежила за своєю зовнішністю, одягалася елегантно й досить відверто, чим нерідко привертала увагу чоловіків.
Спочатку Вадим не надавав цьому особливого значення. Він лише час від часу ловив себе на тому, що його погляд усе частіше затримується на Аліні. Тоді він ще й гадки не мав, що ця, на перший погляд, невинна симпатія незабаром може стати початком подій, які назавжди змінять життя його родини.
Тим часом Марина відчувала, що їхній шлюб переживає непрості часи. Вона не хотіла миритися з тим, що між ними зникли тепло й довіра, тому постійно думала, як урятувати їхні стосунки.
Того дня вона зателефонувала чоловікові.
— Вадиме, я хочу, щоб сьогодні ти прийшов додому вчасно. Нам потрібно серйозно поговорити.
— Про що саме? — без особливого зацікавлення запитав він.
— Це не телефонна розмова. Приходь, і все обговоримо.
— Добре. Постараюся бути раніше.
Поклавши слухавку, Вадим невдоволено зітхнув.
«Знову вона щось вигадала... Краще б знайшла собі якесь захоплення», — подумав він.
Та ввечері, як і зазвичай, повернувся додому із запізненням.
Вечеря вже давно охолола.
Ледь переступивши поріг, він кинув:
— Я не голодний. Після роботи зайшов у кафе й перекусив.
Марина мовчки подивилася на нього.
Вона чекала його майже дві години. Не вечеряла, не могла ні на чому зосередитися. Весь цей час думала лише про майбутню розмову.
— Де ти був? — тихо запитала вона. — Вечеря вже давно охолола.
— Я ж сказав, що був у кафе.
Після короткої паузи Марина глибоко вдихнула.
— Вадиме, нам потрібно серйозно поговорити.
Вона вимовила ці слова спокійно, але в її голосі відчувалося хвилювання. Ця розмова могла змінити долю їхньої сім'ї... Та першим промовив Вадим.