Глава 35

Емма

Останній місяць минув наче в тумані. Я не жила, а просто існувала. Враз усе перетворилось на попіл. Усі щасливі моменти, слова, кохання, почуття і віра в щасливе майбутнє… все стерлось в порошок. Разом з рішенням, яке внесли у моє життя батьки я перетворилась на ніщо. Закинула спорт, моделінг чи будь-які інші заняття, які колись приносили мені задоволення. Відтепер немає жодного фактора, який би спромігся підняти мені настрій. Адже хоч ззовні я категорично бунтувала, та всередині уже давним давно перегоріла. Я зрозуміла, що ситуація повне лайно, адже варто лишень мені втекти, або вчинити щось тому подібне, як Джеремі з друзями постраждають. Повірте, я знаю про що кажу. Мій батько – жорстока людина. А якщо він ще й на пару з таким покидьком, як Крейг, то шансів на відстояння своєї позиції у мене немає так точно.

Цілий місяць. А здається, наче вічність. Впевнено можу заявити, що цьогорічні свята – Різдво та Новий Рік – можуть вважатися найгіршими і найлажовішими за усе моє життя. Адже, звісно ж, на них була присутня ця кончена сімейка! Ох, як же я встигла їх зненавидіти. Усіх до одного! І Крейга найбільше.

Чорт, як же я, виходить, не розбираюся в людях. Думала, віднайшла нового хорошого друга, а насправді пригріла змію на грудях. Від однієї лише думки про те, що я колись справді вважала його привабливим і досить таки високо оцінювала – хочеться втопити себе в ложці води.

– Гей, Еммо, відійдемо? – схопив мене за лікоть Джеремі посеред шкільного коридору. Якраз почався урок, тому тут було майже ні душі. От дідько!

Так, знаю, що вас хвилює найбільше! Що ж із Джеремі? Як з ним бути? Як підготувати до того, що скоріш за все його дівчина, яка ще місяць тому кричала на весь світ, що кохає його, вже влітку виходить заміж за його найбільшого недруга?

Чесно, я не знаю. Весь цей час я просто його ігнорувала. Знаю, знаю, що це дуже по-дурному!  Та ще й після нашого першого сексу… але я не можу! Чуєте? Просто не можу глянути в ці сірі очі й сказати те, що розіб’є його і так ранене серце вщент. Неможливо ось так просто підійти до людини, яку кохаєш і сказати, що це кінець, ще й нічого не пояснивши! Тому я просто не відповіла на жоден дзвінок чи повідомлення. А їх було багато… він навіть додому до мене намагався пробратися, та, звісно ж, його не впустили. Відтепер для Джеремі Мітчела вхід до мого дому закритий. Так само, як і до мого серця. На жаль, їдка правда, яка б вона не була, залишається правдою.

Сьогодні перший шкільний день після канікул. Вони у цій школі довші, так як весняних уже не буде. І, звісно ж, я розуміла, що зустріч з Джеремі просто неминуча! Ми, чорт забирай, однокласники!

– Е-е-е… ок, давай. Але не надовго, – відповіла я йому.

Ми звернули в якийсь коридор і Джеремі різко затягнув мене в перше приміщення, яке нам попалось по дорозі. Здається, це була підсобка. Коли мої очі звикли до темряви, я таки розгледіла, що це справді так.

– А тепер, – він стояв дуже близько до мене. Я б навіть сказала, надто близько. – Ти мені розкажеш що за хрінь відбувається.

Ох, коханий, знав би ти, як я хочу. Наразі це єдине моє бажання. Проте це неможливо. Відтепер наші дороги розходяться і віднайти спільний шлях дорівнює тому, що навчити собаку літати.

– Слухай, я не хочу, аби ти накручував себе і будував неправдиві фантазії, що зі мною щось трапилось, – знову приймаю образ безжальної сучки. Ех, вперше цю маску настільки важко надягати.

– Тоді що це було? Хочеш сказати, що ігнорувала мене цілий клятий місяць просто так? Тому що тобі так захотілось? Еммо, я ж не такий дурень, аби на це повестись.

– Почасти це так і є. Я не хотіла мати з тобою жодного контакту, Джеремі, – сухо проказую, хоча клубок в горлі вже підібрався непомітно. Можна сказати, я не брешу. Адже після усього, що звалилось на мою голову, Джеремі став останньою людиною, з якою я б хотіла цим поділитись. Ну чому ж так важко?? – Але є й інша причина.

– Спішу дізнатися яка, – не вгавав він. Вогонь в його очах спопеляє мене. І вперше це вжито не в хорошому сенсі. Адже хлопець буквально діру в мені просвердлює.

– Помста, – на моїх устах здригнувся вираз, схожий на посмішку. На більше я неспроможна.

– Що? Яка ще помста? Що ти верзеш взагалі?

Звісно ж я знала, що цієї розмови не уникнути ніяким чином. Тому й вигадала легенду, як відштовхнути від себе Джеремі. Це лише на краще. Він не повинен бути під прицілом. Хай живе собі спокійним і сповненим пригод життям, а я запхаю усі свої мрії й сподівання в одне місце й тихо та чемно виконаю волю батька. Дивина, еге ж? Ще кілька десятків днів тому я кричала й поривалась, що ніколи цього не зроблю, а зараз…

Ні, не подумайте, я цього аж ніяк не прийняла. Душа кричить про те, що мріє вибратися з клітки, в якій їй судилося хіба лише померти, але чорт… я не знаю, що робити далі. Справді не знаю. Вперше в житті я опинилась у такій ситуації, що здається, виходу таки нема. Адже самостійно, без жодних зв’язків чи допомоги підривати кар’єру й репутацію батька – це одне й те ж, що підписати собі смертний вирок, чесне слово. Я не можу наражати на небезпеку друзів та коханого. Це понад мої сили й витримку.

Але якщо все ж… хоч колись… з’явиться найменший шанс все змінити й повернути на свої місця… я обов’язково ним скористаюся. Зараз я, можна сказати, цим і займаюся. Поки батько не почав підготовку до весілля, я активно шукала вихід. Проте нічого поки не нарила.

Та повернімося до нас із Джеремі…

– Ех, Джеремі Мітчел, яка ж у тебе коротка пам'ять, – дихаю йому в обличчя. – Чи ти забув, як тебе облапувала Кортні на очах у всієї старшої школи на вечірці на честь Саймонового дня народження?

– Що за «брєд» ти несеш? Ми ж із тобою усе давно вияснили і домовились не повертатись до цієї теми! – вигукнув він. Темне й маленьке приміщення тільки посилювало цю гнітючу атмосферу між нами. Адже він так близько. І водночас так далеко.

– А вийшло так, що я захотіла показати тобі, як же боляче було мені. Що ж, ти відчув цей біль, Джеремі? Який він на смак? – видушую з себе слова, хоча всіма силами борюсь із собою. Треба його відштовхнути. Треба, чорт забирай!