Глава 9

Емма

Виходжу з роздягальні й прямую до дівчат, які уже зачекались. Запитаєте, як пройшов мій перший навчальний тиждень у новій школі? Відповідь буде короткою: просто прекрасно! Дякую Всесвіту за мій характер і уміння освоюватись серед нових людей, бо в іншому випадку я була б просто сірою мишкою серед цих учнів. Знаєте, якщо порівнювати старшу школу з зоопарком (знаю, порівняння неординарне), то головна сучка старших класів Беттані – це левиця, яка, як я зрозуміла, пишається своїм званням, її подруга Кортні (ага, та сама за якою бігає Джеремі. Досі не розумію, що він у ній знайшов) – гієна, яка може легко на тебе напасти, та все ж, до левиці їй як до неба, компанія Джеремі, включаючи його – стадо оленів, які, в принципі, виділяються серед усіх і один за одного горою. А я серед них усіх – лисиця. З виду, миле звірятко, проте краще мене не чіпати, коли я зла.

Інші учні не дуже виділяються серед усіх, або ж просто я ще не встигла з ними роззнайомитися.

– Привіт, дівчатка, – цілую однокласниць в щоки в знак привітання. Так як я прийшла вчасно з дзвінком, то привітатись ми зранку так і не встигли.

Ох, вам, напевно, цікаво з ким же я встигла познайомитись. Так от, їх троє. Одна блідолиця дівчина з довгим русявим волоссям на ім’я Ліліан. Не скажу, що вона душа компанії, радше звання «сіра миша» якраз їй підходить, проте вона дуже хороша в своїй сфері. А саме, в програмуванні. Я на інформатиці лише й те робила, що рота роззявляла, коли вона зі швидкістю комети вирішувала найважчі завдання. Та загалом вона крута.

Друга дівчина – Шеріл. Вона сьогодні відсутня через самопочуття, та саме ця дівчина найкраще мене розуміє. Така ж обезбашена, як і я. Якщо колись на вулицях Лондона побачите дівчину з яскравим червоним волоссям та пірсингом у носі, то є імовірність, що це була вона.

І ще одна Джеккі. Доволі розкута й амбіційна. Нас із нею поєднує те, що ми обоє цікавимось моделінгом і цією сферою в загальному. Чорне густе волосся, довгі вії й густі брови – просто наче лялька, чесне слово! Я коли вперше її побачила, то так і подумала.

– Привіт, моя хороша! – мовить Ліліан.

– Сьогодні фізкультура буде в спортзалі. Узагалі не розумію, навіщо тут побудували таку величезну зелену ділянку для занять, якщо Лондон і похмура погода вперемішку з дощем – це речі невід’ємні, – хмикає Джеккі.

– Не заводься, Джеккі, радій, що хоч попередній тиждень були на свіжому повітрі. Хоча синоптики переказували дощ.

Раптом хтось мене штовхає у плече. Бляха, ви всі сьогодні зговорилися, чи що? То один біля роздягальні, то інша в коридорі!

– Боже, Беннет, дивись куди встаєш! – чую знайомий обурений голос.

– Беттані, чесне слово, я свій час на безглузді балачки з тобою витрачати не збираюсь. А те, що ти не бачиш, куди преш – проблеми твої, – після цього всі учні в коридорі починають голосно реготати. А дівчина червоніє від злості.

– Та що ти собі дозволяєш, дурепа!! Думаєш, ти тут найрозумніша?!

– Чи найрозумніша, не знаю, та те, що найврівноваженіша це факт. Ну з нас двох так точно, – спокійно відказую.

Знаю я таких як вона. Провокаторів та задирак. Сама наривається на конфлікт і чекає або на те, що людина почне відпиратися і відповідати їй тим самим, або ж на те, що вона просто розреветься і втече у свою нору. Та от не думала вона, що з’явлюсь я. Не маю жодного бажання зав’язувати конфлікт, але й мовчати теж не буду. Поставити на місце можна і спокійно.

Дівчина, не знайшовши гідної відповіді, просто розвертається і йде. Ну і вали!

Та на цьому шоу не закінчується. До мене підходить Кортні. Ой, у неї до мене окрема неприязнь. Відмотаємо час назад і згадаємо, як вона застукала нас із Джеремі в туалеті. По її реакції можна було зрозуміти, що він їй дуже подобається. А Джеремі, як і всі хлопці, не може цього зрозуміти.

– Це лише початок, Еммо. Я тебе розчавлю, обіцяю, – пхах! Боже, люди, ви такі смішні!

– Так розпочинай бойові дії. А то поки ти лише говорити вмієш. Я на твоєму місці вже б сто разів себе розчавила. Ой, вибач, я ж забула, що тобі далеко до мене. Напевно, тому Джеремі під час вашого поцілунку кинув тебе й побіг до мене, – останню фразу я прошепотіла біля її вуха так, аби почула лише вона. Не подумайте, я це зробила не тому, що не хотіла, аби з неї всі іржали, як коні. Просто не бачу потреби розповідати всім про це і вплутувати сюди Джеремі. Зайві плітки.

– Готуйся, Беннет! Бо ти мене вивела із себе! – ну звісно, що вивела! Я знаю на що давити.

Ми всі прямуємо до спортзалу й коли заходимо, бачимо, що ми тут не одні. Наскільки я зрозуміла, це паралельний клас. Бачу Хлою і Ребекку. Махаю їм, та на мене нуль уваги. Блін, здається, я таки їх образила тими словами на інтерв’ю. Ну те, що Хлоя не звертає на мене жодної уваги, не дивно, але от Ребекка… Чорт, я так ненавиджу це почуття провини! Напевно, якби мені дали змогу назавжди вимкнути якесь із відчуттів, то це було б саме воно.

– Доброго ранку, учні! Через деякі зрушення у розкладі урок сьогодні буде із 11-Б. Зараз проведемо невеличку розминку, а потім розіб’єтесь на команди і будете грати волейбол, – каже наш фізрук, якого я вже забула як звати. З моєю пам’яттю далеко не заїдеш.

Ми усі стаємо у три ряди й починаємо повторювати рухи за вчителем. Позаду мене стоїть Джеремі, а біля нього Кортні. Бачу, як вона постійно намагається якось «випадково» зачепити його під час виконання вправ, а потім ще й обурюється, чого це він до неї лізе. Боже, і як він може не помічати, що вона так треться до нього? Я шокована! Та останнім часом я не помічала, що він проявляє до неї знаки уваги. Що ж, значить, не така ти і цікава, якщо так різко розподобалась хлопцю, який відчайдушно бігав за тобою.

Плавно перебігаю в ряд позаду себе, тим самим ставши біля Джеремі та посунувши Кортні наперед себе.

– А тепер біг на місці з високим підніманням стегна, – каже фізрук і починає виконувати вправу.

– Слухай, Еммо… – каже Джеремі, підсунувшись ближче до мене. – Може сходимо кудись? Ну не знаю… кіно там чи…