Пролог

«Вона з тих дивачок, які роблять завжди все не так,

чиї поцілунки лягають ніби на землю листя,

чиї ріки від надлишку сонця течуть навспак

але я у ній розчинився.»

«Ти божевільна, ти некерована

І недочута, і переслухана

Твоя відсутність — така заплутана

Твоя присутність — така наповнена»

©Дмитро Лазуткін

 ***

Емма

Дивлюсь на свій вигляд в дзеркалі й просто блювати хочеться від кожної ідеальної деталі, яка відображається в ньому.

Ідеально зав'язане в скромну «дульку» волосся, яке мій особистий перукар Роксі вкладала цілу годину (не можу збагнути, чим думали її предки, коли давали їй це ім'я... Роксі. Наче собака якась, чесно), чорна приталена атласна сукня й туфлі, на яких, здається, навіть найпрофесійніша модель би завалилась на землю.

Ще раз дивлюсь в дзеркало. Ну ні, мене зараз точно знудить. Треба з цим негайно щось робити.

Згадую попередження батьків: «Якщо ти зіпсуєш нам цей вечір і зруйнуєш репутацію, яку ми роками відшліфовували, відправимо тебе у колонію для неврівноважених дітей». Ага, ага, відправлять. Як же мені глибоко начхати на їхні тупі погрози. Я що, схожа на пай-дівчинку, чи що?

А чого це я маю зважати на батькову репутацію? Він же не зважав на мою, коли з гуркотом вдерся у мою, вже колишню, школу й з грандіозним скандалом забрав звідти документи.

Досі отримую повідомлення в спільний чат класу, з якого мене ще не встигли видалити, як же вони іржали, як коні, коли батько за руку витягав мене за двері класу.

З єхидною посмішкою витягаю шпильку за шпилькою на голові, доки блондинисті локони, які так старанно вкладала перукарка, не розсипаються на плечах. Розтріпую їх, махаючи головою й задоволено киваю. Ось так вже краще.

Ще потрібно кудись «сплавити» цю до біса не зручну сукню, яка постійно залазить в одне місце.

Швидко знімаю його й в одній мереживній білизні заходжу в кімнату з гардеробом, аби вибрати те, що підійде.

Ось! Саме те! До біса діловий стиль, коли прекрасна темно-зелена сукня із неймовірно скромним та грайливим надписом «bіtch» дивиться на мене й благає одягти її на сьогоднішній вечір, аби «порадувати» батьків.

Залишились ще туфлі. Заходжу в наступну кімнату, де на поличках розташований увесь мій склад взуття й обираю зручні білі кросівки з високою підошвою.

Ось тепер я просто відпад!

Відчиняю ідеально оздоблені двері з двох боків, єхидно всміхаючись в передчутті чогось кайфово-небезпечного.

Бійтеся всі, бо Емма Елеонора Беннет  готова розбавити це свято своєю присутністю. І, повірте, ви його запам'ятаєте надовго!