Глава 1. Шалений день

Глава 1

                 Божевільний день

      Не велика частина дня залишилася позаду. Клоун, як зміг так приїхав до цирку і майже не запізнився на роботу. На шляху сьогодні зустрілося чимало цікавих людей, які дивилися на нього та посміхалися. Попри всі незручності сьогоднішнього дня, а їх було достатньо і чимало, він не запізнився.

Клоун зайшов у цирк. На хвилину задумався:

- Усе життя, а ще з самого початку я був клоуном. Усе життя розважав людей, і люди наді мною сміялися, і ніхто серйозно не ставився. Ніхто не зміг побачити моє справжнє обличчя. Ніхто не зміг відчути те, що я відчуваю, і ніхто не зміг стати близькою людиною і ніколи не сміятися наді мною. Стати мені другом. Усі завжди сприймали мене таким, яким я народився, а народився я звичайним клоуном. Я постійно смішив людей, але коли ставало сумно, то люди продовжували сміятися з мене. Це все відбувалося на моїх очах. Ні хто не бачив справжніх сліз, всі та завжди бачили тільки велику посмішку. Я народився звичайним клоуном, і все життя постійно смішив людей, але коли мені не було сумно, то ніхто не бачив на очах справжні сльози. Коли я плакав, то люди думали, що це мій сміх і навпаки. Я плакав, а люди продовжували наді мною сміятися. Коли я плачу, то люди сміються. А коли мені сумно і самотньо, і мені здається, що в житті мене ніхто не розумів, що всі бачили веселого життєрадісного Клоуна. Усі бачили клоуна, з якого можна тільки сміятися. Ніхто не бачив людину, яка говорить серцем і почуттями, і в якої є та сама душа. Ніхто не бачив моєї душі. Усі бачили тільки кольорове й веселе обличчя. Так говорять тільки іноді, коли людям стає самотньо, але, на жаль. У моєму житті так склалося, що ніхто не зміг побачити мого справжнього обличчя, і справжнього мене. Ніхто не зміг побачити того, ким я був завжди. Я завжди залишався звичайною людиною з душею і серцем, а клоуном я був тільки зовні. Клоун - це всього лише моя робота, що дає невеликий заробіток, і тільки іноді приносить якесь легке задоволення. Робота повинна, і завжди, радувати якою б не була. У моєму випадку я народився на роботі. Я народився Клоуном. І так виходить, що коли народився, то вже почав працювати клоуном. І тим самим безкоштовно розважав людей, і тільки згодом, коли подорослішав і зрозумів, що цим можна заробляти, почав працювати за шматочок хліба. Але не завжди люди сприймають мене таким, яким є. Я є звичайною людиною, яка теж прагне уваги, і яка теж прагне тепла, і теж прагне, того щоб про неї дбали, а люди постійно кепкували. Це було кожного дня. Люди сміються тоді, коли сплю. Люди постійно сміються, коли мене бачать. Так, у мене бували такі випадки, коли спав під мостом, і люди, які просто гуляли вночі, і бачили, як я сплю на землі, і так само сміялися. Люди сміються в той момент, коли мені холодно, і в цей час мені самотньо, сумно, але ніхто на це ніколи не звертає уваги, і люди продовжують сміятися. Дивитися на мене і сміятися. Ніхто не зміг замислитися над тим, що завжди залишаюся звичайною людиною і на моєму обличчі всього лише маска. Ця маска на обличчі всього лише дає мені невеликий заробіток для мого скромного життя. Ну, все ж багато людей не бачать того, що ховається під цією маскою, а під цією маскою може ховатися все, що завгодно, і хто завгодно. Люди завжди бачать те, що на обличчі, а те, що всередині, то цього ніхто і ніколи не помічає. Маска нікому і ніколи не потрібна. Люди хочуть жити і веселитися. Люди хочуть радіти, і я їх ось так тішу, а те, що життя самотнє і без любові і в ньому немає радості, і те, як людям здається, що якщо Клоун, то я постійно посміхаюся і сміюся. Я не постійно сміюся. Не постійно посміхаюся, і посміхаюся рідко. Це буває не так часто. Риба, яка плаває в Дніпрі, теж, коли бачить мене, то посміхається, але мені сумно, а вона цього не бачить, і вільно плаваючи під водою, посміхається, і тоді, коли бачить моє кольорове обличчя. Не хотілося собі казати правду, але все ж таки Клоун це всього лише робота. Робота, яка дає мені невеликий шматочок хліба. І все ж таки впродовж життя завжди залишався клоуном, і ніхто ніколи не помічав, скільки потрібно в цьому житті, і скільки в цьому житті зробив, і скільки в цьому житті в мене лишилося радості, а по правді її лишилося зовсім нічого. У моєму житті немає більше ніякої радості. Тільки маска на моєму обличчі ніколи не змивається. Як не намагався зняти маску з обличчя і стати простою людиною, але всі мої спроби були марними. Давно вже зрозумів, наскільки є самотнім клоуном-юристом життя. У мене не було таких підйомів, які дали б чудовий приплив тієї самої справжньої радості, яку зустрічав тільки іноді у своєму дитинстві й на обличчях дуже щирих людей. Люди шукають Клоуна, щоб просто з кимось посміятися. Просто стати кращим, над тим, над ким вони сміються, або просто отримати задоволення від того, що в нього життя набагато гірше, ніж у того, хто над ним сміється. Людям це допомагає. Як же тим людям, над якими сміються, що з ними відбувається? Вони все більше і більше віддаляються, як я віддалився від усіх, і коли зрозумів, що Клоун це на все життя, і тут ніхто нічого не зможе змінити. Народився такою людиною, і як би я не хотів змінити своє життя, щоб ніхто наді мною не сміявся. У мене нічого не виходило. Як зняти маску Клоуна? Маска завжди залишиться на моєму обличчі, і під цією маскою завжди залишиться зовсім інша людина, яка прагнутиме іншого життя. Ця людина просто хоче жити, і не хоче радіти. Під маскою криється зовсім інша людина. Під цією маскою назавжди залишиться загадка для людей, і, можливо, залишиться великою загадкою, яку не зміг розгадати протягом життя. Хто ж під маскою? Хто ж під маскою? Можливо, я себе не знаю. Можливо, потрібно більше часу, щоб дізнатися, хто під нею перебуває, але все, щоб не зробив, і де я б не побував, то так і себе не впізнав. За весь час не був людиною. Усі впізнають клоуна, але ніхто не знає, так, як я його знаю. Хто всередині живе? Той, ким був усе життя. А ким був усе життя? Я цього не знаю. Усі впізнають клоуна, але ніхто не знає клоуна. Хто всередині мене? Цього ніхто не знає. Я намагаюся пережити якийсь невеликий проміжок життя із самим собою і не бути клоуном і більше не смішити людей, але в мене нічого не виходить. Напевно, тому мені потрібно трошки часу. Скільки цього часу потрібно? Я не знаю. Скільки ще потрібно буде прожити часу з мого невпізнаваного і забутого? Скільки потрібно зустріти світанків під мостом? Зустріти заходи сонця на мосту? Скільки потрібно таких днів, щоб пізнати себе? Я теж цього не знаю. Нехай мій шлях стає таким же невідомим, як і моє справжнє обличчя. Час знайде мене. Можливо, це шлях, щоб піднятися сходами вгору і побачити все з висоти. Можливо, це сходинки, які ведуть в зовсім іншому напрямку. Ведуть вниз чи вгору? Я цього не знаю. Може шлях не хоче і ніколи не захоче відкрити в собі своє справжнє обличчя, і що б я пішов далі. Може світ тримає і не відпускає, і потрібен світу таким клоуном? Я цього не знаю. Може, я йду своїм найкращим шляхом? Правда це чи ні? Це омана. Я б був вдячний самому собі, а якщо я б зрозумів хто ж я насправді. Адже я ж Клоун, і це моє "Я". Моє невідоме "Я" допомагає жити, і шукати шлях, і відповіді на свої запитання. І так іду далі й не зупиняюся. І в чому ж тут велике значення мого загадкового обличчя? Воно не допомагає жити, але дає можливість іти далі. У мене немає значення самого себе. Моє значення також лишається питанням, на яке не маю жодної відповіді, то може бути, це те саме значення, якого ніколи не мав. Що більше піднімаюся вгору сходами, то менше розумію. Можливо, просто потрібно йти вперед, і робити кроки, власні кроки. А може це просто доля? І тим самим, і чим більше продовжую йти, тим менше розумію. Що ж мені це дає? А дає мені це нічого. Я приходжу день за днем у цирк. Я йду на роботу. Я прокидаюся під мостом. Я йду кілька годин дорогою на роботу, і тим самим біжу по руці долі, але кожен день буває різним, а доля одна. Сьогодні зустрічаю смішних людей, а вчора я зустрічав сумних людей, але, а завтра я зустріну незрозумілих людей. Коли мій робочий день закінчується, то і закінчується якась частина мого життя. День минає, і з цим днем залишається нічого. З цим днем залишається минуле і тиша. З цією тишею повертається назад минуле, і я йду під міст або ж знову шукаю собі затишне містечко, де зможу пережити чергову ніч, а вранці зустріти новий день.