24.

ІРАКЛІЙ

Перемикаю камери на внутрішні приміщення маєтку. Віта заходить до передпокою. Вона виглядає роздратованою. Ходить з кутка в куток, гарячково дістає телефон і починає комусь безупинно телефонувати. Вона говорить по телефону дуже довго, збуджено жестикулюючи, потім піднімається до спальні. А вже через годину спускається вниз — повністю перевдягнена, в елегантній сукні, зі зібраними речами та сумочкою.

Не глянувши ні на кого, вона виходить з будинку, сідає у свій автомобіль і виїжджає за ворота маєтку.

Я відкладаю телефон на стіл і виснажено спираюся спиною на крісло. У голові закручується цілий калейдоскоп думок.

Куди вона постійно їздить?

Віта ніде не працює. Вона ніколи в житті не працювала. Усі її дні, за її ж словами, мали б складатися з догляду за собою та домом. Я чітко знаю її розклад: понеділок і середа — спортзал, вівторок і п’ятниця — СПА та салон краси. Але сьогодні четвер, обідній час. У цей час у неї немає жодних запланованих процедур.

Як вона взагалі проводити свої дні, коли мене немає поруч? Я ж цілими днями на роботі. З ким вона годинами теревенить по телефону? З ким зустрічається? Я ніколи раніше над цим навіть не замислювався. Я просто забезпечував її, купував дорогі речі, оплачував рахунки й вважав, що вона зайнята влаштуванням нашого затишку й вихованням Давида. Який ж я наївний дурень. Бо щось мені підказує, що це далеко не так.

Заради цікавості я знову беру телефон і набираю її номер.

Гудки йдуть довго. Віта не піднімає слухавку з першого разу. Натискаю виклик удруге. Нарешті на тому кінці дроту лунає її голос. Вона говорить підкреслено тихим, слабким і млосним тоном, ніби ледве знаходить сили вимовити бодай слово:

— Алло... Іраклію?

— Віто, що з тобою? — холодно й спокійно питаю я, не викриваючи своїх думок. — Ти де? Що робиш?

У слухавці лунає важке, награне зітхання:

— Ох, Іраклію... Я вдома, у нашій спальні. Я просто виснажена цим жахливим вранішнім непорозумінням... У мене так розболілася голова, що я просто лягла в ліжко. Дуже погано почуваюся, мабуть, засну...

Від такого випаду своєї нареченої зависаю. Повітря в кабінеті здається надто густим. Це як взагалі називається?

Я сиджу за своїм робочим столом, дивлюся на екран монітора, де на камерах нагляду чітко зафіксовано, як її машина п’ятнадцять хвилин тому виїхала за ворота маєтку й зникла на головній дорозі... І зараз я мов дурень слухаю, як моя наречена нахабно й безсоромно бреше мені просто в очі.

— Зрозуміло, — повільно вимовляю я, мій голос стає тихим, наче перед бурею. Хоча всередині вже все перевертається. Але стримуюся, аби не вибухнути. — Відпочивай, Віто. Не буду тобі заважати.

Завершую дзвінок і повільно кладу телефон на стіл. Ослаблений брехливий тон Віти все ще відлунює в моїх вухах. Але замість образи всередині спалахує холодний, тверезий розрахунок.

Тепер до мене остаточно доходить: брехня про Давида й няньку — це лише вершина айсберга. Ця жінка дурила мене на кожному кроці. І я обов’язково дізнаюся, куди й до кого вона їде.