9.

ІРАКЛІЙ

Тихо зачинивши двері дитячої, я вмикаю світло в коридорі. Усередині все кипить від образи та холодного гніву. Будь-яке бажання ділити з Вітою одну спальню після її слів випаровується остаточно. Я прийняв непохитне рішення: сьогоднішню ніч я проведу окремо від неї, у гостьовій спальні в іншому крилі будинку. Мені потрібна тиша й можливість зібратися з думками. Тому хай сьогодні Віта спить сама та подумає над своєю поведінкою.

Однак Віта випередила мене. Вона різко перехопила ініціативу, визирнувши з нашої спальні. А за секунду перегородила мені дорогу. Схоже, вирішила влаштувати повноцінний розбір польотів просто зараз, не даючи мені ані секунди спокою.

— Куди ти зібрався, Іраклію? — заклавши руки на грудях, невдоволено допитується вона.

— Я хочу залишитись один, — кажу, як є, бо ми домовлялися, що завжди будемо говорити одне одному правду.

— Іраклію, ти не підеш нікуди, поки ми не з’ясуємо все! — розлючено сичить Віта, не стримуючи свого невдоволення. — Ти поводишся як закінчений егоїст! Ти перетворив свій дім на якийсь культ однієї дитини!

Важко видихаю: я втомився, і мені хочеться тиші й спокою.

— Віто, припини істерику і лягай спати, — тихо кидаю переконливим тоном, від якого зазвичай мої ділові партнери втрачали дар мови та припиняли сперечатися. — Ти переходиш усі межі. Мені це набридло.

— Ні, це ти переходиш межі! І мені теж набридло завжди бути на другому місці, — знову репетує вона, остаточно втративши контроль над собою. — Ти робиш зі свого сина культ! І від цього твій Давид — зіпсована, розпещена й некерована дитина! Він бешкетник, який вередує без причини! Жодна нормальна, поважна няня з Європи не витримає його забаганок! Але ти замість того, щоб виховувати його в суворості, шукаєш йому якихось прислуг-потакальниць! Ти знищуєш його як чоловіка з самого дитинства!

Кожне її слово щодо Давида звучить як пряма образа моєї дитини, моєї родини та мене особисто. Мене пересмикує від злості. Віта прямо поливає брудом мого п’ятирічного сина лише за те, що він не вписувався в її уявлення про зручну, спокійну дитину. Кліпаю, коли вона починає свою істерику.

— А ще, окрім цього, ти робиш усе по-своєму. І замість няньки з досвідом ти наймаєш якусь незрозумілу дівулю... — править далі Віта, її очі забігали від скаженої люті. — Хто вона така?! Якась чергова невдаха без копійки в кишені, яку ти підібрав, щоб показати свою велич?! Ти думаєш, вона дбатиме про твого сина? Та їй потрібні лише твої гроші! Ти сам розвалив нашу родинну ідилію заради дитини, яка не цінує твоїх жертв!

Я стою перед жінкою, яку збираюся взяти за дружину, і сам не розумію, навіщо слухаю цю зливу образ. Відчуваю, як усередині мене вмирають останні залишки поваги до цієї жінки. Вона паплюжить мене, вона принижує Давида, вона рознесла в пух і прах нову няню, навіть ще не бачивши її.

— Ти закінчила? — питаю я абсолютно холодним голосом, у якому не залишилося жодної емоції.

Віта на мить жмуриться від мого тону, але вперто задирає підборіддя іще вище:

— Я сказала все, що думала! Вибирай, Іраклію: або ти починаєш рахуватися зі мною та моєю думкою, або...

— Або що, Віто? — перебиваю я її. — Завтра вранці приїде нова няня. І якщо ти дозволиш собі хоч один подібний бзик у її бік чи в бік мого сина — ти вилетиш із цього будинку одразу. А зараз зачини двері й не смій більше сьогодні з’являтися мені на очі.

Не чекаючи на її відповідь, я розвертаюся й впевненим кроком йду коридором до спальні на цю ніч. За моєю спиною лунає фиркання Віти й гуркіт дверей, та мені байдуже.

Увійшовши в спальню, видихаю. Тут панує темрява. Мені не хочеться вмикати світло. Повільно підходжу до вікна: істерика Віти вивела мене. Сподіваюся, якщо нова няня впорається зі своїми обов’язками і приживеться в нас, то, можливо, тоді наші стосунки з Вітою наладяться.