Не довіряйте красивим хлопцям

Юнхо сидів на зручному дивані, та посербував зі стакана якусь синю рідину. По його обличчю раз за разом пробігали мерехтливі вогні. Він не любив клуби, але сьогодні заради вигідної справи брюнет був змушений прийти сюди.

- І чому цей придурок так любить ці шумні місця? Могли б зустрітися, як нормальні люди, так ні треба було мені їхати аж сюди, - він поклав стакан на стіл, та втомлено потер обличчя. 

Молодий чоловік просто хотів піти додому та хоч трохи поспати. З усією біганиною навколо великого плану він просто забував про сон. Було б добре, якби він зміг поспати хоча б дві годинки.
Перед ним на диванчик приземлився не високий та доволі худий юнак 

- Ну як тобі тутешня атмосфера? - голосно прокричав хлопчина, та музика все ж доволі сильно приглушувала його голос.

- Навіщо ти питаєш очевидні речі, - спокійно проговорив Юнхо відкидаючись на спинку дивану, та розстібаючи піджака. - Ближче до справи, бо мені остогидло це місце.

- Ну раз до справи, то до справи, - він плеснув у долоні та звуку ніхто не почув, - Але давай підемо у більш тихе місце, - він встав під злісним поглядом брюнета та підкликавши до себе офіціанта попросив відвести їх у замовлену завчасно VIP кімнату. 

- Малий гівнюк, - тихо буркнув Юнхо слідуючи за худим хлопчаком.

Йти довелося недовго, вони прийшли до непримітних дверей, за якими розміщувалась досить гарна та затишна кімната з комфортними диванами. Звукоізоляція тут була відмінна, адже жодного навіть найменшого шуму не було.

- Розповідай, як там з системою охорони? - запитав Юнхо вмощуючись на диван та насолоджуючись тишою.

- В цій будівлі першокласна система охорони, - почав юнак та замовчав .

- Ну Сан, там першокласна система охорони, АЛЕ, - підштовхнув його до розмови брюнет.

- Але і в такій надійній охороні є свої дірки, в одну з яких ми з тобою і заліземо, - весело розсміявся Сан.

- Я не сумнівався в тобі, - усміхнувся Юнхо та випив зі стакана, що приніс офіціант, декілька хвилин тому. - А з персоналом, що?

- У залі в ці вихідні буде десять охоронців та п'ять доглядачів, тобто разом п'ятнадцять людей. Якщо заходитимемо тихо та невеличкими групами зможемо без шуму усунути їх, та виконати роботу за них. Сам розумієш сили у всіх різні, тому я скину тобі профайли на кожного працівника, щоб ти сам зміг організувати потрібних людей. Якщо ми зробимо все, як треба то і операція пройде успішно. - Сан підняв бокал, та відсалютував молодому чоловікові.

- Звісно все пройде гладко, але я не думаю що усувати людей таким чином буде нормально. В нас є ще тиждень, тож просто подзвонимо їм, і скажемо, що немає потреби виходи на роботу. Ми ж не якісь ганстери. Якщо це все то я йду. Це місце надто шумне для мене, - брюнет піднявся та поплескав Чхве по-плечі виходячи з кімнати.

- Тобі скільки шістдесят? - прокричав йому у слід Сан 

- Можливо у душі, - тихо фиркнув у відповідь Юнхо мріючи про тепле ліжко, у якому він опинився через певний час. Засинаючи він думав, що все пройде так, як потрібно.

Крізь вітражне скло на вікнах пробивався теплий промінь сонця. Він тихенько повз по дорогих рамах картин, що висіли на стінах однієї з найпопулярніших галерей Азії. Молодий чоловік, що вже був тут, так рано розходжував по залу "роздивляючись" справжні витвори мистецтва. 

Чонхо прийшов сюди зі сходом сонця тому, що перед головною подією року варто перевірити все по-два рази. Бути директором цієї величезної будівлі не така вже й легка справа. Хоч йому і подобалась ця робота, але вже надто вона його втомлювала. Шкода, що заміни у нього поки не було. Хо тяжко видихнув та попрямував до виходу з однієї з багаточисленних залів. 

- І здався їм цей аукціон? - тихо бурчав собі під носа юнак, - Могли і без нього картини купити.

- Ви щось казали пане? - запитав у нього радісний з самого ранку Уйон, він був його заступником.

- Казав, що ранок сьогодні чудовий, - вичавив з себе посмішку Чхве. - До вечора все готово? 

- Так, все готово. Фуршет замовлено, запрошеня розіслані, буде більше бодігардів я жомовився з фірмою, за яку ви казали, офіціанти прибудуть за дві години до початку дійства. Список запрошених вже в охорони, - він плеснув в долоні, та повернувся до Чонхо, що уважно слухав його.

- Ти не забув сказати про тематику вечора? - брюнет серйозно запитав це у юнака, що дивився на нього.

- Я вказав це у запрошеннях, щось ще?

- Так, перевір ще раз списки, бо можливо хтось з гостей зголоситься в останній момент, прослідкуй будь ласка за цим, - він дивився, як хлопець записує щось у своєму блокноті.

- Це все, чи є ще якісь доручення? - Уйон глянув на нього.

- Так, це все, можеш іти, - Чонхо махнув йому рукою.

Парубок вклонився йому та вийшов з залу, прямуючи до виходу він зробив ще декілька дзвінків персоналу. Зовсім скоро почнеться головна подія року.

Ввечері коли на землю опустились сутінки до картинної галереї почали прибувати гості. Усі в дорогих вбраннях та у карнавальних масках. Серед них особливо яскраво виділялася одна епатажна пара. Двоє юнаків, які голосно розмовляли і робили фото біля головного входу. Схоже це були якісь нові зірки, які прийшли щоб посвітитися тут. 

- Сонхва, ну як ти фотографуєш, роби так, щоб я виглядав високим! - кричав один з хлопців.

- Я нічого не можу зробити, якщо ти народився курдуплем, Джуні - сміявся другий тікаючи від розлюченого синьоволосого.

Ідея організувати бал-маскарад здавалася Чонхо досить гарною та незвичною поки він не почав готувати все для цього. Та все ж юнак і сам купив собі маску.

У зал він зайшов коли почалась офіційна частина з аукціоном. Просто стояв і спостерігав чи все проходить нормально. Та його очі раз за разом знаходили високого, статного брюнета, який стояв близько біля сцени. Чонхо здалось, що він розгледів у ньому щось знайоме та все ж списав це на втому.

Все йшло своєю чергою аж поки посеред дійства не почувся дивний шум з сусіднього залу. Чонхо зірвався з місця і побіг туди, але нікого там не побачив, та й картини були на місцях, тож він вирішив повернутися назад. Та перед самим його носом двері зачинилися, а його притисли спиною до чужих грудей.