Частина 34

○◇ ○ КОРОЛЬ: БІЛИЙ ТА ЧОРНИЙ КОРОЛІ○◇ ○

Рональд вбіг у тронну залу й без краплі страху рушив уперед до свого дядька. Ернест був спантеличений. Як його племінник зміг прийти до нього ледь притомним? Він же повинен бути без свідомості прикутим до стіни. Рональд, зупинившись в кілька кроків від короля, з упевненістю сказав.
- Мій дорогий дядечко Ернест, ти помиляєшся, ми з тобою зовсім різні. Так, я добряче забруднив свої руки кров'ю, але це було на благо народу, на благо країни! Я не егоїст, як ти. Я не збираюся споглядати як страждають люди: вони можуть померти від хвороб або від голоду, ліків немає, грошей на їжу немає, вартові й воїни грабують їх. Я не потерплю такого ставлення до простих людей! Повторюся знову, ЕРНЕСТ ФОН ЕДЕРН, Я РОНАЛЬД ФОН ЕДЕРН викликаю тебе на шахову ДУЕЛЬ! Ти не маєш права відмовитись!
Ернест посміхнувся, міцно стиснувши зуби й подивився на хлопця з очевидною цікавістю.
- Ось зараз я відчуваю в тобі рішучість й впевненість. Я приймаю твій виклик, дорогий племінник.-король покликав слуг.- Підготувати все до дуелі, негайно!

Слуги пішли виконувати наказ правителя й незабаром в тронній залі стояв стіл з розставленими на шахівниці білими й чорними фігурами, а по обидва боки від столу два стільці.
- Я так розумію, буду грати чорними фігурами, дотримуючись правил дуелі.- вимовляє Ернест й сідає навпроти чорних шахових фігур, а Рональд навпаки навпроти білих. Ось й здійснилось пророцтво, вказане при вході до потаємної скарбниці короля Фрідріха першого фон Едерна - білий та чорний шахові королі нарешті зіткнулись в битві.

Дуель розпочалася! Від початку дуелі обидва супротивники були на рівних. Ернест намагався будь-яким способом обіграти свого племінника, проте Рональд не давав йому цього зробити. Але ось, вловивши потрібний момент, юнак вирішив перейти в контратаку. "Ось і все, Ернест фон Едерн, шах і мат! " - перша думка, яка звучить в голові хлопця перед тим, як він забирає у чорного короля можливість утекти. Ернест завмер на місці на короткий проміжок часу. "Як він обіграв мене? Цього не може бути. Він всього лише хлопчисько, що виріс у богом забутому селі! Як він може обіграти мене, короля? Він...зовсім як його батько. Такий самий неперевершений гравець! Я не можу програти, тільки не зараз!" - від цих думок чоловік почав сміятися в істериці. - Ну нарешті ти показав на що здатний, жалюгідний недомірку....ПФФ ХАХАХААГРАААХХА... Ну ж давай здолай мене якщо зможеш! - наступні слова король уже прошепотів. - Люциус, я даю тобі повний контроль над собою.-після цих слів Ернест різко знепритомнів, але за кілька секунд підвів голову, проте то вже був не він. Рональд зрозумів це лише по зміні кольору очей чоловіка, які повністю були криваво-червоними. Він вирішив, що час завершувати цю битву. Зараз Люциус повністю заволодів тілом Ернеста і якщо не поквапитись, візьме над ним повний контроль назавжди. При всій своїй ненависті до дядька, Рональд був готовий пробачити йому усе й дати йому другий шанс прожити справді спокійне й тихе життя. Тому хлопець хоче будь-що врятувати свого запеклого ворога. 

Рональд лиш усміхнувся, глянувши на демона, й витягнув свій меч з піхв. У цей момент мітка короля на шиї хлопця яскраво засвітилась й таке ж яскраве біле світло спалахнуло з усіх сторін королівського палацу. Усі хранителі відчули, що їх лідер нарешті повністю пробудився, завдяки відчуттю ніби їх тіла пронизали струмом. 
Молодий принц також сильно змінився. З його меча раптом за його спиною з'явився дух сорокалітнього чоловіка й злився з тілом Рональда. Фрідріх перший фон Едерн, помер у віці сорока років від випитої отрути, що була підлита у тепле молоко, яке він щовечора пив перед сном. Проте перед смертю він промовив одне коротке заклинання, яке розділило його душу на дві частини.Одна частина вселилась у його меч, що згодом передавався від батька до сина у династії Едерн. Друга частина душі відправилась на небо, щоб пізніше повернутись на землю в новому тілі й без пам'яті про минуле життя. Перша частина, у мечі, чекала коли меч потрапить у руки переродженої другої частини духу, щоб знову злитись в єдине ціле, але без шкоди для нового власника. Цим власником став Рональд й саме це злиття духу відбулось, як тільки хлопець витягнув меч без жодної краплі страху й жодного сумніву. Рональд немов був уві сні і його руки самі рухалися, як і все тіло, яке було охоплене яскравим світлом. Очі юнака, на-відміну від очей його дядька, також світились яскравим білим світлом. Що могло говорити лиш про те, що він земне втілення світлого духа, а отже тільки він здатний здолати давнє зло. Рональд з неймовірною швидкістю рушив прямо на Люциуса. Демон лиш нервово засміявся.
- Ахаха! Бачу, Фрідріху, любий друже, ти зміг обманути саму смерть! Давай поговоримо? Ми ж так давно не бачились.-Люциус розводить руки в сторону, ніби хоче обійняти старого товариша, проте прямо повз його щоку в стіну прилетів яскравий сонячний промінь, який що правда трохи зачепив тіло Ернеста.
-Ой...Це так ти вітаєш давнього друга?- Люциус витер краплю крові зі щоки й злизав її з пальця, кинувши оком на непохитне беземоційне лице Рональда.- Здається твоє нове втілення звуть Рональдом й він племінник моєї теперішньої шкурки. Ох, Ернест протримався набагато довше усіх моїх попередніх іграшок, аж шкода, що він скоро помре.- демон засміявся, схиливши голову назад й створив в руці кулю чорного диму та пустив її у Рональда. Проте не зміг влучити в нього, так як юнак рухався наче світло. Люциус продовжував нападати, проте кожного разу на нього чекав провал. На Рональдові не залишалося ні подряпини. До того ж абсолютно усі удари хлопець міг передбачити й зупинити в одну мить, а його удари за силою були потужнішими ніж удари злого духа. Люциус сильно розгнівався й тієї ж миті палац ніби почав зникати, сам простір почав змінюватись.Невдовзі бій вже відбувався не на землі, а у цілковито білому просторі. Де, очевидно, обидві сторони можуть більше не стримуватись. 
Бій тривав уже досить довго, проте жодна із сторін зовсім не виснажилась. Незабаром Рональд встромляє свій меч прямо в груди Люциуса й той, покинувши тіло Ернеста, розпадається на частини зникаючи в повітрі, а з ним й зникає білий простір. Рональд махнув рукою й рана на грудях змарнілого чоловіка зникла, а сам юнак прийшов до тями.