Частина 27

○ ◇ ○ ФЕРЗЬ: ПАСТКА ○ ◇ ○ 

Раптом з даху почувся дивний звук, наче щось тяжке впало на черепицю. " Білі сови" сполохнулись від неочікуваності й вийшли з будинку, накинувши капюшони своїх накидок на голови. Покинувши будівлю, уся група побачила на даху будинку таємничу постать у чорній накидці з емблемою культу Люциуса, яка була у вигляді ворона з людським черепом на серебристому тлі. Рональд озирнувся навколо, але так і не побачив інших членів культу. А отже перед ними, скоріш за все, сам очільник культу - Бартоломео.
- Хто ти й що від нас хочеш? І я так розумію, підпал поселення Тюро твоїх рук справа. - промовив юнак, дивлячись на постать на даху. 

Незнайомець зняв з себе капюшон накидки й перед очима "білих сов" постав молодий хлопчина, приблизно двадцяти п'яти років. Він був низького росту й з глибокими синіми очима. Також у юнака було хвилясте фіолетове волосся з плавним переходом у чорний до кінчиків. Шкіра його була біла, наче у мерця, з темними колами під очима, очевидно він цілими днями сидить десь на самоті в чотирьох стінах старого будинку й ночами не спить. Одягнутий незнайомець був: у синє пальто з золотими ґудзиками на ліву сторону й довжиною до половини стегон; також у темно-коричневі подерті в кількох місцях штани; високі чорні чоботи з безліччю ремнів й високою підошвою; а також в чорні без-пальчикові рукавиці й звісно ж чорну мантію культу Люциуса. А ще до шкіряного поясу було прив'язано кілька мішечків й на довгому ланцюгу закріплена стара книга в затертій палітурці.
- Мене звуть Бартоломео, я очільник культу Люциуса. Будь ласка, запам'ятайте моє ім'я, адже я відправлю вас на той світ й вам не потрібно довго чекати. - хлопець все поглядав на місяць, який помаленьку ставав червоним. 

Це не залишилось без уваги Рональда й він підсвідомо трохи відступив. Щось йому підказувало, що скоро станеться щось страшне й небезпечне. В один момент місяць повністю став червоним й на обличчі Бартоломео з'явилась радісна і водночас страхітлива усмішка. Він взяв свою стару книжку й відкривши її, став щось незрозуміло зачитувати собі під ніс. В один момент хлопець підняв руку вгору й повільно стиснув пальці в кулак. Цієї ж миті земля затремтіла й з неї почали вилазити живі мерці, які були під контролем чорної магії. Елеонора скрикнула, коли її взяла за ногу чиясь рука, але встигла вирватись з цих "обіймів" до того, як зомбі виліз на поверхню.
- Фу! Яка гидота! Тепер прийдеться викидати ці колготки!
- Ти зовсім здуріла, Елеонора? Годі думати про якісь колготки! Купиш собі нові, як тільки ми виберемось звідси! Якщо не помремо всі до того часу!- прокричав Рональд й витягнув свій меч з піхв. - Усім приготуватись до бою! Ситуація критична! Ці мерці під впливом сильної чорної магії й нам не залишається нічого окрім як оборонятись!
Решта членів " Білої сови" лиш витягнули свою зброю й приготувались захищатись від напливу живих мерців. Але їх ставало усе більше й більше, як не давали відсіч загнані в пастку "білі сови". Якщо так піде й надалі, то вони швидко витратять всі сили й будуть переможені.
Бартоломео лише посміхнувся такій рішучості й підійшов ближче до Рональда. 
- Ти очевидно лідер, зважаючи на те, як ти віддаєш накази своїй команді. Але, на жаль, вас вже ніщо не врятує. Вас роздеруть на шматки мої маріонетки. - темний чаклун ширше посміхнувся.- Ну що ж, подивлюсь я на ваші обличчя перед вашою неминучою смертю.- хлопець змахнув рукою й сильний вітер зірвав з "білих сов" їх білі накидки й поніс кудись в лісові хащі. Бартоломео завмер на місці, глянувши на Рональда.
- Ваша Вел... Ні, ти хтось дуже схожий, невже ти... Ти племінник Його Величності? Але ж ти маєш бути давно мертвим... Як ти вижив? Ні! Слід перевірити...- Бартоломео почав нервово гортати свою книгу й на одній сторінці раптом побачив відповідь на своє питання "Рональд фон Едерн, 18 років, лідер підпільної громадської організації "Біла Сова". Статус - живий". Ця відповідь дуже шокувала темного чаклуна й він раптом почав божевільно сміятись.
- Отже ти справді племінник Його Величності. Мені не цікаво як ти вижив, ти все-рівно скоро помреш! Й я маю хорошу ідею, як це зробити.
Рональд повільно відступив назад, як тільки перед його ногами почала розсуватись земля. Але хлопець тієї ж миті завмер на місці, йому відняло мову, як тільки він побачив перед собою живі трупи своїх батьків. 
- Яке жалісливе возз'єднання сім'ї. Привітайся з татусем й матусею, Рональд. Чого такий закляклий? Ти не радий бачити своїх батьків? Ну що ж не довго вам бути разом. Пффф...Вони дали тобі життя, вони його й заберуть. Яка трагедія...

Рональд не міг відвести погляд від двох зомбі, що йшли прямо на нього, й тільки відступав назад. Він не міг повірити, що він ось так зустрінеться зі своїми батьками й що ті щасливі молоді чоловік з жінкою на сімейному портреті, можуть виглядати настільки страхітливо. Тіло Карлоса рухалось без голови й явно кульгало на одну ногу, яка вже була лише кістками. Амелія виглядала не менш страхітливо. У неї було спутане волосся, місцями проглядались ребра, з однієї очної ямки вилазив черв'як. Одяг на мерцях більше не був схожий на вишукане вбрання аристократів, а лише на подерте старе ганчір'я. 

Рональд нервово сильніше взявся за свій меч тремтячими руками, по його щоках текли сльози. Такий стан хлопця помітила решта членів " Білої Сови".
- Схоже звичайною фізичною силою з цими одержимими трупами не розібратись. Потрібна потужна магія. Елеонора, ти ж походиш із сім'ї спадкових магів. Розберися з ними!- крикнув Роберто переляканій дівчині, яка не могла попасти в жодного зомбі магією зі свого посоху.
- Я не можу! Я безсильна! Я жалюгідна! Я не можу жодного з них вдарити, моя магія заслабка.- зі слізьми відповіла шатенка, але тут пролунав голос Леонарда.
- Давай вже! Або Рональда зараз порвуть на куски!
-Рональд...- тихо промовила Елеонора й раптом навколо неї виникло яскраве світло, яке дуже швидко досягнуло неба й розсіялось в повітрі, тієї ж миті перетворивши усіх живих мерців в порох. Це сталось через сильне бажання Елеонори врятувати Рональда. Дівчина сама не зовсім усвідомлювала, що відбувається. Але вона раптово відчула неймовірну магічну енергію в своєму тілі. Це надало їй непомірної рішучості й вона без зайвих слів стала ближче підходити до закляклого на місці Бартоломео.
- Якого біса!? Не може бути, щоб тут раптово з'явився сильний білий маг... Це просто не можливо! Сьогодні ж повний кривавий місяць! Я не можу програти... тільки не сьогодні!
-Не має нічого неможливого, Бартоломео.- з усмішкою промовила Елеонора.