Частина 24

○ ◇ ○ ПІШАК: "ПРИНЦ І ЖЕБ РАК" ○ ◇ ○ 

(31 рік тому)

Фелір. Авердіш. Сад при королівському палаці династії Едерн весь усипаний різноманітними видами квітів, які недавно розцвіли й наповнили весь навколишній простір своїми розкішними солодкими ароматами.

Десь в далині чути тупіт та дитячий сміх й невдовзі в самому центрі саду з'являються два хлопчики, обоє гарно вбрані в дорогий одяг. Судячи з зовнішнього вигляду, цими хлопчаками є ніхто інші, як два принци королівства - спадкоємець трону семирічний принц Карлос фон Едерн і його молодший брат п'ятирічний принц Ернест фон Едерн.
Принц Карлос мав хвилясте каштанове волосся та світло зелені очі, які, разом з кольором волосся, були своєрідною характерною ознакою зовнішності членів королівської сім'ї. Одягнутий хлопчик був, як і належить принцу, в дорогий розкішний одяг: білосніжну легку сорочку, поверх якої був одягнений синій атласовий жилет з венчурним срібним візерунком, темно сині шорти, довжиною до колін, й коричневі черевики. Також на шиї Карлоса був пов'язана біла хустка і закріплена золотистою брошкою з гербом королівського роду.

На гербі зображена фігурка шахового короля, за нею розташовані навхрест меч й чаклунський посох, а від них колом йдуть сонячні промені. Очевидно, що фігурка увіковічує пам'ять засновника королівства-Фрідріха першого фон Едерна, а меч з посохом символізують військову та чаклунську міць країни.

Ернест був нижчий від свого старшого брата на голову, проте також мав каштанове волосся та зелені очі. Його волосся довжиною майже сягало плечей, а личко мало досить пухлі дитячі щічки. Одягнений маленький принц також був дорого: біла сорочка з світло зеленим комірцем, такими ж були й його шорти, які були вище колін, на маленьких ніжках були білі довгі носочки, а поверх них світло-коричневі черевички. Можна впевнено сказати, що маленький принц був схожий на крихітного ангелика.
Обидва принца, очевидно, грали у квача в саду й вирішили зробити перерву між бігом.
-Братик, зачекай! Давай трохи перепочинемо? Я втомився бігати за тобою...Ти такий швидкий! Я ніяк не можу тебе наздогнати.- ледь переводячи дихання, промовив Ернест. Карлос зупинився й підійшовши до брата, погладив його по голові.
-Вибач, я більше так не буду. Хочеш я буду повільніше бігти, щоб ти зміг мене спіймати?
Ернест відвів погляд убік й ніяковіючи, почав терти черевичком кам'яну доріжку під собою.
- Я...- не встиг договорити малюк, як у траві біля дерева щось зашурхотіло й обидва хлопчаки вирішили поглянути, що там заховалось.

Підійшовши до дерева, принци побачили білявого хлопчика у брудній подертій одежині, який рюмсав, оглядаючись навколо. Напевно він не пам'ятав, як опинився на території королівської садиби.
- Привіт, ти хто й як сюди потрапив крізь сторожу?- запитав Ернест у хлопчини з привітною усмішкою на обличчі й допоміг тому підвестися.
Хлопчик захвилювався й тихо промовив.
- Я не пам'ятаю...
-Ерні, він напевно втратив пам'ять. Давай відведемо його до лікаря?- промовив Карлос й разом з братом відвів нового знайомого до придворного лікаря.

Хлопчика оглянув придворний лікар й підтвердив здогадку Карлоса на-рахунок втрати пам'яті. Маленькому незнайомцю дали ім'я Джонатан й його всиновив управитель королівського палацу Стефан Ротредж. За дах над головою хлопчик мав прислуговувати молодшому принцу, так як старшому вже служив Джо- син придворного коваля. Загалом у Джонатана було багато обов'язків як особистого слуги Ернеста: у сьомій ранку розбудити принца й зібрати його на сніданок, потім відвести його на заняття в відведений для навчання кабінет, слідкування за чистотою й охайністю принца, а також виконання його наказів. Але, незважаючи на такий щільний графік роботи, хлопчик усе ж зміг потоваришувати зі своїм маленьким господарем.

(23 роки тому)

Пройшло декілька років й Джонатан почав відчувати до свого господаря незвичні почуття, не такі які мають бути у слуги до його пана. Скоріш це були здебільшого романтичні почуття. Воно й недивно, адже вже шістнадцятирічний Ернест почав надавати сильної уваги своїй зовнішності. Королівська особа має завжди виглядати розкішно й виділятись серед своїх підданих. А ще слід враховувати те, що допомагав принцові доглядати за зовнішністю сам Джонатан. Шукаючи різноманітні доглядаючі засоби, які той потербував.

Хоч молодому Ротреджу давно виповнилось вісімнадцять, він все ж відправився слідом за своїм принцом у академію "Срібна Троянда" на правах його особистого слуги. Слуги королівської сім'ї могли супроводжувати своїх панів чи панянок у навчальному закладі, але при цьому самим не здобувати освіту.

Упродовж усього навчання Джонатан всіляко підтримував Ернеста й деколи переймався його почуттями. Принц ще геть юний, і звісно ж, в його віці цілком нормально уперше в когось закохатись. На превеликий жаль самого хлопця, першим коханням його господаря стала Амелія Рютенберг, донька графа Рютенберга. Сама дівчина дратувала Джонатана, хоча б через те, що займала усі думки юного принца. Проте сама Амелія вважала Ернеста лиш другом, адже вона була закохана в його старшого брата принца Карлоса. Отож у Джонатана була ще одна причина недолюблювати дівчину  - за розбите серце його господаря. Сам юнак боявся зізнатись своєму принцу в почуттях, бо не знав, як той відреагує на його зізнання. Тож свої справжні почуття Джонатан вирішив тримати у таємниці.

(18 років тому)

Після того як Ернест убив свого брата Карлоса й став дев'ятнадцятим королем Феліру, Джонатан різко піднявся у кар'єрі. Зі звичайного особистого слуги він різко став головкомандувачем вартою й генералом війська свого пана. Так Ернест відплатив йому за довгі роки відданості. Джонатан став жити у розкішному маєтку недалеко від столиці, одружився й невдовзі назвав свого первістка Леонардом. Проте свою дружину він не кохав, як пізніше й по-справжньому не кохав баронесу дель Розен. Він вважав жінок за гарних ляльок, близькість з якими необхідна лише задля появи на світ нащадків. Жінки-лише його короткочасна пристрасть. Тож чоловік продовжував залишатись вірним своєму єдиному таємному коханню- своєму королю Ернесту фон Едерну.