Частина 3

○ ◇ ○СЛОН: АКАДЕМІЯ "СРІБНАТРОЯНДА”○◇○

В одній провінції Феліра розташувалася знаменита академія "Срібна троянда". Протягом багатьох століть з її стін виходили знамениті й дуже впливові люди. Навчалися в ній: діти дворянських сімей, торговців і наближених до корони людей, також інколи приймали й вихідців з сіл королівства. Викладали там етикет, астрономію, граматику  та інші науки. Але головними предметами були магічні науки, такі як: алхімія, зіллєваріння, магія зцілення та  бойова магія. Вивчення магії в пріоритеті факультету магії академії. Учнів з невеликим завдатком магії визначали в факультет магії, де вони навчалися за спеціальною програмою з акцентом на збільшення їх магічної сили.

Магічних академій в Фелірі після сходження на трон Ернеста фон Едерна практично не залишилося. Адже король почав закривати їх, щоб ніхто не зміг перевершити його в магії.  Академію "Срібна троянда" він не закрив через протест громадян і це стало його великою помилкою. Помилка тому, що його відсторонений від влади племінник Рональд фон Едерн, що виріс в сім'ї коваля Джо Дермана, планує вступити в цю академію.

З ранку в будинку Дерманів дуже шумно. Коваль збирає своїх синів в місто, щоб вони вступили на навчання в академію. І ось уже всі речі зібрані,  хлопці збираються йти, але їх зупиняє голос батька.

 — Зачекайте, я хочу віддати вам дещо.  — вимовив Джо, тримаючи в руках величезний важкий ящик. Відкривши його, чоловік дістав ковальський молот і простягнув його Маркусу.

 — Маркус, цей молот прослужив мені цілих десять років. Від початку моєї ковальської діяльності до становлення відомим ковалем Феліра. Він допомагав мені виковувати магічну зброю і тепер він твій по праву. Ти мій улюблений син, знову прослав нашу сім'ю на всю країну.

Від такої промови Маркус замовк на хвилину. Він зрозумів, що не дарма, коли був ще п'ятирічним хлопчиком, поглядав за роботою батька. Адже його справжнє призначення у світі — це бути ковалем. Як би він ненавидів цю справу і як би воно не здавалося йому нудним повинен виконати прохання батька. Хлопець взяв в руки молот і подивившись на батька тихо вимовив: "Спасибі".

У наступну хвилину чоловік дістав з шухляди красивий, гострий, прикрашений позолотою меч  і простягнув його Рональду. Тако ж рукоядка меча була прикрашена сплавом золотих  пір'їн й посередині неї був вставлений червоний рубін.

 — Це клинок твого батька, Карлоса першого фон Едерна, і перший магічний меч виготовлений мною. Він збільшує фізичну силу і витривалість людини, на чию кров він був зачарований. Зачаровувати його знову не доведеться, тому що він може відчувати спадкоємця свого колишнього власника. Тепер цей меч твій.

 — Дякую, тату, або краще сказати тату Джо. Я обов'язково зупиню цей хаос і поверну собі владу, а  Феліру колишню могутність.   — він вимовив це, з гордістю подивившись на свого названого батька, й оглянувши своє зображення в мечі, сховав його в піхви. Хлопці прийняли подарунки й вийшли з дому.

 — Маркус, щоб не залишив Рональда одного. Будь завжди поруч з ним, нехай ви й не рідні брати. - звернувся Джо наостанок до сина.                            

Рональд кивнув, посміхнувшись, й вийшов разом з братом на головну вулицю села. Там їх підібрав на свій візок літній чоловік, який їхав в місто на ринок.

Всю дорогу Рональд літав у своїх думках і це помітив Маркус.

 — Щось не так, Рональде?

 — Ні, все гаразд. Але я трохи хвилююся. — хлопець перевів погляд з брата на небо. —  Я  переживаю за  майбутнє. Що нас чекає попереду? Чи зможу я перемогти свого дядька і повернути трон? Але ж він ще той ошуканець. Я  ще не знаю чи підуть за мною інші хранителі.

Маркус захотів підтримати брата і вимовив.

 — Ти впораєшся. Я вірю в тебе, братику. Я буду весь час біля тебе і буду підтримувати. А з хранителями можеш в шахи зіграти. Або ти забув закони нашого королівства?

 — Звичайно не забув. Жартуєш чи що? — це була остання фраза шатена перед в'їздом в місто.

Ситуація, що йде в провінції, зовсім не задовольнила  законного спадкоємця престолу. Можна сказати, що навіть трохи розлютила. Мати й дитина в обірваному зношеному одязі сидять і випрошують гроші на ліки. Вони дуже худі, мабуть, у них зовсім не залишилося їжі. Якийсь чоловік, теж у брудному одязі, намагається зловити по вулиці тікає зграйку щурів. І всі люди такі втомлені, голодні, бідні та нещасні. А це тільки передмістя. А що ж твориться в самому центрі міста? Що ж сталося з колись квітучим королівством Феліром? Рональд засмутився долею бідної сім'ї й кинув в чашку жінки кілька золотих монет. Навряд чи від них буде користь, але це все ж краще ніж нічого. Жінка глянула на монети здивованим поглядом, адже вони вже встигли стати для неї частиною чогось надприродного, і хрипким голосом промовила: "спасибі".

Через кілька хвилин брати вже були в центрі міста, яке не дуже відрізнявся від передмістя. Тільки всюди ходить розкішно одягнена горда аристократія, з барів чути п'яні пісні солдатів і по центру головної площі стоїть золота статуя нинішнього правителя, яка вже встигла стати для всіх фелірців символом розбрату і нещастя. Сам Рональд не так відчуває злість до статуї, як до людини, якій вона присвячена. Людині, що вбив його батька і незаконно перейняв владу, людині, через якого страждає народ — королю Ернесту фон Едерну.

Зараз Рональд дуже слабкий і недосвідчений, щоб протистояти своєму дядьку.Було б не розумно, якби він відразу ж попрямував до палацу, щоб поквитатися з дядьком. Це як вийти одному на поле битви без зброї й броні. Так що хлопець, діючи в тіні від сторонніх очей повільно проникне в вороже лігво і змусить покаятися Ернеста у всіх своїх гріхах під загрозою зберегти своє жалюгідне життя.