Частина 1

           ○◇○ПОЧАТОК: НАПАД РОЗБІЙНИКІВ ○◇○

          Літо. Жара. Діти бігають купатися в річці. Жінки розвішують білизну на вулиці, щоб воно добре висохло під теплим вітерцем. Стражники-гвардійці проводять час в таверні, веселячись і розпиваючи алкоголь в компанії симпатичних офіціанток, тоді як прості селяни працюють на полі й біля будинку. Ось таке життя в одного села в районі Кель, що на північно-західній частині Феліра. Тоді як інші райони приходять в занепад від рук людей короля, включаючи столицю королівства Авердиш.

         А в кузні з самого ранку кипить робота, вона відчувається у звучанні заліза й ударах молота. Це працює відомий майстер - коваль Джо Дерман. Раніше він кував зброю солдатам і стражникам, отримуючи великий прибуток за свою працю. У народі подейкують, що Дерман викував справжню магічну зброю, єдину у всьому світі. І чутки не брешуть. Джо і справді виготовляв магічну зброю, але в одну мить він перестав виготовляти його. І ніхто не знає  чому.

         Джо має двох синів - Рональда і Маркуса, яких він всіляко намагався навчити ковальського ремесла. Але хлопченятам зовсім не було діла до ковальства. Рональд мріяв про подорожі по світу і неймовірні пригоди, він вивчав різні карти й мови, читав багато книг про судноплавство, а так само вчився фехтуванню в одного солдата, що вийшов у відставку. Маркус складав вірші й марив про майбутнє знаменитого поета, хотів відродити минулу велич літератури Феліра і прославити свою батьківщину на весь світ. Але на жаль він нічого не зробив для досягнення своєї мети, та і складати вірші у нього не дуже те і виходило. Хлопчик ще не знайшов своє справжнє призначення в житті.

          Йшли роки хлопчики росли, розумнішали й водночас ставали усі більше не схожими один на одного. Маркус став м'яким і ніжним хлопчиною, немов маленька пухнаста хмарка, тоді як Рональд серйозним цілеспрямованим юнаків, що залучає до себе увагу своєю рішучістю і відвагою. Але були вони різні не лише характером і внутрішнім світом, але і зовні. Маркус - володар маленького зростання і по-дитячому милого личка, з чорним кучерявим волоссям завдовжки майже до плечей і великими синіми очима. Одягається він завжди по простому - вільна жовта сорочка   одягнена поверх  вузьких злегка укорочених штанів, на ногах коричневі прості черевики зі шнуруванням. В цілому Маркус виглядає як дитина, хоча він вже шістнадцятирічний. Роналду поталанило  трохи більше з високим зростом, широкими плечима, ясно-каштановим волоссям і зеленими очима. Він міг би причарувати будь-яку дівчину, якби мав до цього бажання. Але хлопець комплексує із-за своєї родимої плями, яка була у вигляді маленької фігурки шахового короля. Йому завжди здавалося, що ця пляма занадто виділяє його з натовпу однолітків і він завжди думав про значення його такої незвичайної форми.

У цей дуже звичайний день хлопці як завжди допомагали батьку в кузні возячи метал.

— Ох, як важко. — стомлено видихнув Маркус, скидаючи свою частину заліза на підлогу біля  Джо, що працює. — Чому це залізо таке важке?

— А ти думав, воно легким буде? — запитав Рональд, теж скидаючи свою частину біля батька. — Тобі мускулатуру накачати потрібно. А то таке відчуття, що тебе і дівчина легко повалити на землю зможе.

 — Це мені говорить людина, яка сама ледве тримає справжній меч. — трохи грубо відповідає брюнет, подивившись  на брата знизу  вверх.

— Взагалі-то я хоча б  тримаю меч. Та і пару трюків знаю. Показати? — вимовив Рональд, діставши один меч зі скрині.

— Ну давай, покажи мені свою майстерність володіння мечем! — упевнено вимовив темноволосий хлопчина.

Але сварку, що починається, зупинив своєю мовою Джо не відриваючись від роботи.

— Тихіше! Розкричалися як діти малі! Моя кузня вам ринок чи що ?

— Але, татусю. — промовив Маркус, але помітивши суворий погляд батька тут же замовк. Йому не хотілося сперечатися з ним, адже той старший і розумніший.

— Ніяких "але". Ще раз заважатимете мені працювати своїми безглуздими сварками, не дам особистих грошей! Ви мене зрозуміли?  — попередив чоловік своїх синів одночасно з тим перевіряючи правильність форми нового майбутнього клинка.

 — Так, тату! — відповів Рональд, розім'явши втомлені руки. Йому треба чим швидше купити нові рукавички, адже старі вже занадто протерті, щоб їх далі використовувати для роботи. Ось чому юнакові невигідно залишитися цього місяця без особистих грошей.

— Звичайно, таточко. — відповів Маркус, похнюпивши погляд в підлогу.

— Тепер можете йти. Спасибі, що допомогли мені сьогодні. — подякував синів Джо і коли ті пішли знову почав бити молотом по розжареному залізу.

           Хлопці пішли у своїх справах. Маркус втік в сад, де він любив слухати спів птахів. А Рональд пішов до своєї кімнати знову поринути у світ морських пригод. Проте  увійшовши до кімнати, він побачив на столі незнайому книгу і  взяв її в руки.

— Звідки тут ця книга? Не пам'ятаю, щоб я ходив у бібліотеку за книгами. Може це подарунок від тата на моє шістнадцятиріччя ? Гаразд, потім запитаю в нього. — хлопець сів в крісло, відкрив книгу й почав читати. Читав дуже уважно і довго, по кілька разів перечитуючи. Книга зацікавила юнака, а тим часом його родима пляма несподівано почала видавати біле сяйво. Дочитавши юнак  закрив книжку й пішов до батька, який покликав його. Книга була не про пригоди та великі подвиги, а про правила головної настільної гри Феліра  — гри в шахи.

Прибігши в кузню, де Джо часто проводив час, хлопчина запитав.

— Ти кликав мене?

— Так, кликав я тебе тому що... — але коваль не встиг договорити, оскільки почулися крики з вулиці. Відкривши двері батько і син впали в ступор. По вулиці їхала банда розбійників, деякі з них виламували двері будинків і відбирали у жителів усі прикраси та інші дорогоцінні речі, які можна було продати й заробити грошей.

Одна жінка, тримаючи на руках немовля, благала на колінах повернути її заощадження назад.