Глава 6

ГЛАВА 6

Кемстар, будинок Натана Альбера

Найя Альбер

Найя у задумі дивилася на вогонь у каміні, тримаючи в руках чашку з охололим чаєм. Отямилася тільки коли пролунав звук відчиняємих вхідних дверей. Дівчина мимоволі посміхнулася. Їй не потрібно було виглядати з кімнати, щоб зрозуміти, хто прийшов. На невеликій відстані її ментальний дар дозволяв відстежувати присутність інших живих істот. У голові виникав малюнок їхньої аури. Ауру ж названого брата Найя розпізнавала безпомилково. Та й нікого іншого зі схожою енергетичною оболонкою за все життя вона не зустрічала. Повністю закрита, вона наче знаходилася під непрозорим куполом.

Натан був єдиним, чиї емоції та думки вона не могла прочитати, в якому б стані брат не був. Зазвичай навіть ті, хто навчився гарному контролю над своїм внутрішнім станом, в хвилини сильного душевного хвилювання не були здатні утримати все в собі повністю. Але у алкарів, мабуть, природний захист, який не пробити жодному менталу.

Втім, точної впевненості у Найї не було. Адже вона слабенький ментал, а з сильними ніколи ще не зустрічалася. Але й її скромні вміння часом в їх діяльності виявлялися потрібними. А Найя прагнула бути максимально корисною цьому хлопцеві. Єдиному, кого вважала по-справжньому близькою людиною, членом своєї родини.

Раніше був ще Марк – старий найманець, який замінив їм з Натаном батька. Його смерть стала для них обох сильним потрясінням, після чого все змінилося. Натан замкнувся в собі ще більше. Вона ж зіткнулася з найсильнішим своїм страхом, який до цих пір не могла побороти. Страх знову залишитися самій, втратити ще і його. І якщо раніше відносно спокійно ставилася до того, що батько та брат удвох вирушали на завдання, а вона підтримувала сімейне вогнище, то після смерті Марка все стало сприйматися інакше.

Найя наполягла на тому, щоб теж стати найманкою, хоча спочатку не мала ніякої схильності до цього. Переконала Натана навчити її поводженню зі зброєю, придумала, як можна використовувати свої особливі здібності на користь справі. Тепер навіть мови не заходило про те, щоб брат вирушив на завдання без неї. Найя знала, що в разі потреби життя не пошкодує, якщо йому буде загрожувати небезпека.

Був ще Пітер, який з’явився в їх компанії чотири роки тому. І нехай до нього вона теж ставилася добре, але в поняття «сім’я» включати не поспішала. Може, тому що розуміла: в будь-яку хвилину хлопець може піти і почати жити власним життям. Доля найманця точно не для Пітера. Рано чи пізно його таланти помітять і запропонують гідну роботу безпосередньо як артефактора.

 – Проводив дівчину? – посміхнулася Найя братові, коли він увійшов до вітальні.

Він кивнув і влаштувався в кріслі поруч із нею.

 – А Пітер де?

 – Ну, ти ж його знаєш! Замкнувся в майстерні. Працює над черговою своєю вигадкою. Схоже, хоче вразити нашу нову знайому! – посміхнулася вона. – Вона йому дуже сподобалася.

 – Я помітив, – куточки губ Натана трохи піднялися. – Він у нас полюбляє закохуватися. Тільки ось сміливості перейти до чогось більшого, крім таємних зітхань і поглядів, йому не вистачає. Треба буде його зводити до доступних дівчат, нехай досвіду набереться. А то навіть не знає, мабуть, що з жінкою робити!

Найя докірливо похитала головою.

 – Все у нього гаразд буде. Просто ще не знайшов дівчину, якій він теж сподобається.

 – Якщо буде так само бентежитися і втрачати дар мови, коли захоче кудись запросити, то й не знайде. Ти тільки згадай, як він свого часу по Аніті зітхав! – гмикнув Натан. – Дивитися боляче було! Вічно переймається тим, що в оточенні найманців у нього ні шансу. Мовляв, куди йому, кволому та слабкого! Але замість того щоб за себе взятися і вправлятися побільше зі зброєю, штани просиджує у майстерні.

 – Ну, зброя – це не для нього, – м’яко заступилася за друга Найя. – Проте у своїй справі він майстер. Інші команди навіть нам заздрять. Ні у кого таких артефактів немає! Навіть пропонували йому потайки продавати свої вироби і їм. Але Пітер навідріз відмовився. Не вистачало йому тільки проблем з гільдією артефакторів!

 – Гаразд, я просто бурчу, – відмахнувся алкар. – Пітер – хороший хлопець, хоч і зі своїми причудами.

 – Хто б говорив про причуди! – фиркнула Найя. – І, між іншим, постійну дівчину ти теж собі ніяк не знайдеш. Хоча вже давно міг би. Багато наших знайомих зі шкіри геть пнуться, аби ти на них увагу звернув!

 – Мені цілком вистачає доступних дівчат, коли виникає така необхідність, – скривився брат. – Ніяких зобов’язань. Розійшлися – і всі задоволені.

 – Думаєш, я не розумію, що тебе стримує насправді? – зітхнула Найя. – Не хочеш до когось прив’язуватися, щоб не втратити ще одну близьку людину. Але все життя так не проживеш. Ти молодий, привабливий, здоровий чоловік. Все одно тобі потрібна сім’я.

– У мене є сім’я! – відгукнувся Натан, тепло поглянувши на неї. – І іншої мені не потрібно. Ось сама заведеш чоловіка та дітей, а я буду допомагати виховувати.

 – Чоловіка теж? – пирснула вона.

 – А як же! – Натан посміхнувся. – Щоб навіть не думав про те, щоб тебе образити.

 – Та ну тебе! – відмахнулася Найя. – Який у мене чоловік може бути? Мене в цьому плані ніхто не сприймає. Вважають дивовижним звіреням, не більше. І максимум, що готові запропонувати – це ліжко. Спробувати екзотику, так би мовити.