Глава 3

ГЛАВА 3

Кемстар

Еулін Бор

Залишок дня пройшов марно. Підходящого житла я так і не знайшла. Може, через те, що ніякого досвіду у цій справі не мала. Поткнулася до кількох будинків у кварталі найманців. Запитала, чи не знають господарі, у кого можна зняти житло. Мені навіть порадили пару адрес. Але те, що я там побачила, не надто сподобалося. То самі господарі не викликали довіри. То умови були жахливими. Ще й ціни тут кусалися! Схоже, місцеві мешканці всіляко намагалися нажитися на найманцях, у яких, як правило, грошенята водилися.

Обійшовши квартал, я хоча б дізналася, де знаходяться заїжджі двори й таверни, які тримали гільдійці. Мабуть, доведеться оселитися в одному з тих закладів. Але вибирати, який з них кращий, буду вже завтра. Сьогодні ж навіть до крамниці артефактів вже не встигну. На місто опустилася темрява, і єдине, про що мріяла – повечеряти і прийняти ванну. А мені ж іще доведеться навідатися в одну з таверн найманців! Треба придивлятися до колег і шукати, до якого б загону примкнути.

Господар «Спокійного ночлігу» не зміг приховати подиву, побачивши мене. Дивився на мій жетон і явно жадав подробиць, як мені вдалося його отримати. Але я лише махнула йому рукою на знак привітання і рушила до сходів.

Дозволивши собі повідмокати хвилин десять у лохані, яка тут виконувала роль ванни, з небажанням вилізла. Привела себе до ладу, готуючись до вечірнього виходу «в світ». Сховала краще під одягом гроші та банківську пластину і вийшла з номера. Залишати свої заощадження в готелі, як і раніше, не хотілося, хоч власник і справляв враження чесної людини. Але я вже занадто добре знала, яким часом буває оманливим це саме враження! Згадати того ж Ланфорда Андраса!

З нього думки мимоволі перескочили на Алена, і серце защеміло. Поспішила відігнати їх і рушила по сходах. Поміркувавши, вирішила повечеряти в таверні для найманців. І дешевше, і буде чим зайнятися, доки вивчаю контингент.

Знову зловила здивований погляд хазяїна. Ще б пак! Самотня дівчина не боїться ввечері ходити одна по місту. Тільки ось я вже не просто дівчина, а найманка! Сподіваюся, поглянувши на жетон, любителі пригод не захочуть зі мною зв’язуватися.

Таверну обрала на вигляд найпристойнішу. Сподіваюся, принаймні, що тут годують смачно. Хоча назва змусила гмикнути. «Дикий бик». Втім, інші, які бачила по дорозі, недалеко пішли в плані фантазії. Проте на вивісці у кожного з таких закладів стояв значок гільдії – вовча голова, що грізно скалить зуби на тлі меча та кинджала. Такий самий знак красувався і на моєму власному жетоні.

Зрозуміло, моя поява в «Дикому бику» викликала очікувану реакцію. Почулися смішки та жарти, а також непристойні пропозиції. Поки дійшла до вільного столика в кутку, навіть вуха запалали. Цих гадів, схоже, жетон анітрохи не вразив! Хоча з огляду на те, що тут збиралися в основному найманці, не дивно. Втім, і переходити до інших дій, окрім жартів, ніхто не став. Вже добре! Але в мою сторону поглядали з цікавістю.

Зал був заповнений більше ніж наполовину. Гадаю, трохи пізніше тут буде не проштовхнутися. Це треба ж, скільки у мене конкурентів! І сподіватися на те, що клієнт обере мене, а не когось із брутальних чоловіків, навряд чи варто. Доведеться активно діяти самій.

Замовивши у подавальниці вечерю і кухоль трав’яного відвару, я піднялася з-за столу і сама рушила до стійки. Господар там розмовляв з якимись людьми, які не мали знака найманців. Я скромненько встала в сторонці, а сама нагострила вуха. Тим паче, що встигла посилити всі органи чуття.

З бесіди зрозуміла, що це клієнти, які шукають собі супроводжуючих для поїздки в інше місто. Вони висловлювали свої побажання, а господар давав поради, киваючи в бік столиків, до кого краще звернутися. Ось, значить, як тут все заведено! Звертаються спочатку до господаря. Якщо, звісно, точно не знають, хто їм потрібен.

Закінчивши розмову з чоловіками, господар подивився на мене. Погляд – чіпкий і пронизливий – відразу видавав воїна. Та й взагалі виглядав він як типовий найманець, нехай і похилого віку. Голова повністю сива, на обличчі кілька старих шрамів. Гадаю, останніх вистачає і на тілі. Схоже, до цілителів з такими проблемами тут не дуже люблять звертатися. Може, навіть пишаються своїми шрамами.

 – Ви щось хотіли? – несподівано ввічливо звернувся він до мене.

 – Так, – намагаючись виглядати достатньо впевненою, підійшла ближче. – Мені потрібна інформація. І звичайно ж, я готова за неї заплатити.

Господар посміхнувся, але кивнув.

 – Добре. Повертайтеся за свій стіл, я підійду до вас через кілька хвилин.

Я вчинила за його вказівками, по дорозі знову вислухавши кілька непристойностей. Один приємний на вигляд молодий блондин особливо розбурхався і навіть спробував шльопнути мене по п’ятій точці, коли проходила повз. Блискавично перехопивши його руку, я вивернула її так, що він скрикнув. Потім гидливо випустила і холодно сказала, дивлячись йому прямо в очі:

 – Ще раз полізеш – зламаю!

Після цього, не звертаючи більше уваги на чоловіків, повернулася за свій столик. Як не дивно, кидатися на мене, щоб помститися за товариша, ніхто не став. Навпаки, деякі схвально присвиснули. А смішки тепер лунали на адресу невдалого колеги. Починаю розуміти, як у них тут побудовано спілкування! Поважають лише силу, а новачків випробовують на міцність. Значить, доведеться доводити, що зі мною слід рахуватися.