Глава 1

ГЛАВА 1

Кемстар

Еулін Бор

Я довго вагалася, який заїжджий двір обрати. Найбезпечнішим було б відправитися в район міських нетрів. Там менше ризик нарватися на когось із знайомих. Але й ночувати в якомусь блощичнику теж не хотілося. Зрештою, обрала золоту середину. На околиці респектабельного району, за яким починався менш благополучний, побачила скромну вивіску «Спокійний нічліг». Назва здалася символічною. Зараз я мріяла лише про те, щоб десь прихилити голову. Навіть голод відійшов на задній план. І я рішуче попрямувала до вибраного заїжджого двору.

Довелося, звичайно, зняти режим хамелеона, і тепер слід було бути напоготові. Напружена як струна, я увійшла до приміщення і побіжно оглянула просторий зал, де за столами сиділи кілька відвідувачів. Справа побачила сходи на другий поверх, де, вочевидь, знаходилися кімнати для постояльців. Йти до загального залу не хотілось, але вибору не було.

Відвідувачі кинули на мене кілька цікавих поглядів, але цим справа й обмежилася. Я зітхнула з полегшенням. Схоже, не дарма все ж таки господар дав закладу таку назву. Тут проблемні клієнти явно не віталися. З обслуги помітила трьох подавальниць, які снували між столиками, і двох чоловіків біля стійки. Один, судячи з вигляду, вишибала – могутній здоровань зі шрамом біля правого ока, через який те не до кінця відкривалося. Другий же цілком міг бути господарем закладу. Тримався він статечно і з гідністю, чіпким поглядом оглядаючи зал.

 – Мені потрібна кімната на одну людину, – промовила я, підійшовши до стійки і нижче натягуючи капюшон. Зараз все, що могли бачити навколишні – рот і кінчик носа.

Господар змірив мене пильним поглядом, посміхнувся і промовив:

 – П’ять айнів на день. Харчування окремо.

У цінах, які прийняті на заїжджих дворах, я не розбиралася, тому торгуватися не стала. Та й шукати щось інше зовсім не хотілося.

 – Згодна. Чи можу я отримати кімнату прямо зараз?

 – На скільки днів? – діловито запитав чоловік.

 – Поки що на два. А там побачимо, – ухильно відповіла.

 – Гроші вперед, – незворушно проронив господар.

Довелося діставати з-під плаща гаманець і витягувати звідти гроші. При цьому від мене не приховалося, що обидва чоловіки спробували оцінити його вміст. Прокляття! Тільки проблем з крадіями мені не вистачало! Треба буде навіть вночі не втрачати пильності і сканувати навколишній простір.

Вручивши господареві десять айнів, я завагалася, розмірковуючи про те, чи не замовити вечерю у кімнату. Але потім виникло побоювання, що в їжу можуть підмішати снодійне. Ні, ризикувати не хочеться! Краще завтра поїм в якомусь іншому закладі.

Господар особисто супроводив мене на другий поверх і передав ключа від однієї з кімнат.

 – Що-небудь ще потрібно? – ввічливо поцікавився.

Може, даремно я на нього найгірше подумала? Але все одно краще перестрахуватися.

 – Ні, дякую. Хоча стривайте… У кімнаті є де помитися? – запізніло згадала про цей аспект проживання.

 – Зрозуміло. В моєму закладі є всі зручності для постояльців, – статечно відгукнувся чоловік.

І то добре! Я подякувала і увійшла всередину.

Кімната не вражала уяву, але принаймні, тут було все необхідне, а найголовніше – чисто. Закривши за собою двері на ключ і залишивши його стирчати в замку, щоб ускладнити можливим крадіям проникнення, поставила дорожню сумку біля ліжка. Сама ж впала на нього і деякий час лежала нерухомо, насолоджуючись спокоєм. Нарешті хоч на якийсь час не потрібно нікуди йти і щось робити!

Як не хотілося одразу ж заснути, я все ж таки рушила до вбиральні та вимилась. Відчувала себе брудною навіть не через довгу пішу прогулянку до міста, скільки через все, що було до неї. Дотики Равена Веннера досі ніби обпалювали шкіру, бруднили в чомусь липкому і мерзенному. Так що я довго і ретельно терла тіло, доки не відчула себе очищеною від всієї цієї гидоти. Потім одягла нічну сорочку і, нарешті, дозволила собі заснути.

Всупереч моїм побоюванням, ніхто до кімнати вночі не ломився. Так що даремно я наговорювала на господаря. Навіть вирішила, що цілком можу поснідати в загальному залі. Але для початку слід зробити те, що запланувала ще в дорозі. Змінити зовнішній вигляд так, щоб ніхто із зацікавлених осіб не зміг впізнати.

Можна було б, звісно, відправитися на пошуки перуки або фарби для волосся, а також якогось гриму. Але, по-перше, я й гадки не мала, де мені це купити. А по-друге, якщо мене будуть шукати в місті, то подумають і про таку можливість. Обійдуть крамниці, які торгують подібними речами. Хтось може згадати дивну дівчину, яка приховувала обличчя під капюшоном.

Тільки ось нікому не прийде в голову, що у мене є ще один спосіб стати невпізнанною. Про мої цілительські можливості знає тільки Розмарі. Та й то навряд чи й вона здогадується, що я здатна змінити і власну зовнішність, притому радикально. Втім, до кінця сама не впевнена, що впораюся. Але спробувати однозначно варто.

Старанно не звертаючи уваги на бурчання у шлунку, який теж вимагав до себе уваги, я пройшла до вбиральні і нашвидку привела себе до ладу. Потім, дивлячись у дзеркало, пильно вивчила своє обличчя, розмірковуючи, що краще змінити.