Шабаш на Лисій горі або як я зустріла свого майбутнього чоловіка

— Вітаю тебе з днем народження! Бажаю тобі неймовірних пригод у твоєму житті! Нехай усі твої мрії збуваються! А я тобі в цьому обов’язково допоможу! — прокричала Ліза, моя найкраща подруга, на одному диханні та вручила мені в руки великий конверт. — Ну, давай! Відкривай вже! Я згораю від нетерпіння! Хочу побачити твою реакцію!

Я дивилась на неї та не могла стримати сміх. Стільки ентузіазму та невичерпної, живої енергії. І де Ліза це бере? Не пригадую її у стані спокою. Завжди кудись поспішає, завжди, щось робить. Я покрутила конверт у руках. Треба відкривати.

— Цікаво, що ти вигадала цього разу? Поїздка у Єгипет чи мандри Європою? А може хованки у темряві? Чи квест з маніяками? — запитала я Лізу.

— Не тягни кота за хвіст! Ксюша, ну відкрий вже! Хочу побачити твої щасливі очі.

Нарешті я відкрила конверт і витягла з нього папірці.

— Що це? Тур по Україні на двох? Відколи тебе почала цікавити історія нашої країни?

— Не тур! А містичне турне! По усіх відомих містичних місцях! — задоволено зауважила Ліза. — «Містеріус Тен»! Подейкують, що у всіх цих місцях з людьми відбувається, щось магічне та неймовірне! Я ледве урвала ці квитки. Їх розбирають як гарячі пиріжки!

— Ясненько… — сказала я і скептично подивилась на подругу.

— Ну чого ти? Ти хіба не рада? Я стільки часу витратила, щоб знайти цей тур. Ти ж сама мені казала, що хочеш стати відьмою. А тут як раз є поїздка на Лису гору. Там проводять різні обряди. Може і нам пощастить і ми зможемо провести наш обряд.

— Я ж пожартувала…

Ліза опустила очі та надула губи. Ще трошки та образиться на мене.

— Як знаєш…

— Лі-і-із, це найкращий подарунок! Просто не віриться у все це. Хіба ж магія існує?

— От і перевіримо! Виїжджаємо завтра! Трошки помандруємо Україною і якраз в ніч на Івана Купала будемо на Лисій горі. Збирай речі. О, і намет не забудь, бо ночувати ми будемо просто неба і можливо серед справжніх відьом.

Ліза міцно обійняла мене і побігла збиратися. А я стояла і думала, у яку халепу цей згусток енергії втягне мене цього разу. І як ми будемо викручуватись? Що там вона казала? Точно, намет. А ще потрібно буде взяти з собою ніж, мотузку, казанок, ліхтарик та ще деякі дрібнички. Так би мовити, підстрахуватись на усі випадки життя. Це ж Ліза! Вона не може жити без пригод.

Так рюкзак зібраний. Телефон, гроші, документи, все при мені, нічого не забула. Час рушати на вокзал. Там ми домовились зустрітись з Лізою, а звідти вже разом на автобус. І вперед до пригод!

Лізу побачила здалеку. Вона ніколи не стояла спокійно завжди вертілась та крутилась. Все навколо було для неї цікавим. Ніби вже й доросла, а поводить себе як мала дитина.

— Я вже наш автобус знайшла! Рухай ногами! — квапила вона мене.

— Та йду я, йду! — бубоніла я у відповідь.

— Ага, я бачу! З шаленою швидкістю мертвого равлика.

Я вирішила нічого не відповідати. Просто закотила очі та важко зітхнула. Ми мовчки підійшли до автобуса, склали свої речі у багажне відділення та зайняли свої місця. Всі пасажири були вже на місці. Виявляється чекали тільки нас. В автобус зайшов наш гід. Уважно на нас подивився, звірився з написаним на листочку та усміхнувся.

— Вітаю мої любі мандрівники. Запрошую вас у світ містики та пригод з туром «Містеріус Тен». Ми відвідаємо десять містичних локацій нашої країни. В кожній з них вас очікують незабутні пригоди та відчуття. Ще ніхто і ніколи не був незадоволеним нашим туром, тому я впевнений, що і ви не пожалкуєте про свій вибір. Ви готові до пригод? — після короткої промови запитав гід.

— Та-а-к!!! — усі хором відповіли ми.

Гід почав нам розказувати куди ми спочатку поїдемо, де і на скільки часу ми будемо зупинятися, що ми зможемо там побачити та якими послугами скористатися. Нас з Лізою цікавила лише Лиса гора тому ми не зговорюючись заткнули вуха навушниками та кожна зайнялась своїми справами. Ліза вирішила подрімати, а я вирішила вивчити наш маршрут по брошурці, так би мовити, без зайвих слів. Отже, нас чекають ⁚ Підгорецький замок з привидом у Львівській області, Озеро Хропотова з болотяниками на Хмельниччині, Тараканівський форт з таємничими катакомбами на Рівенщині, Галявина Громовище з прибульцями на Житомирщині, Лиса гора з відьмами у Києві, Бугайський трикутник з дивними дідом та бабою на Сумщині, Вінницька психіатрична лікарня з примарами, Тернопільський будинок з примарами, Кладовище з вампірами в Івано-Франківську та Луцький замок з моторошною історією.

Цікаво звісно, але наша з Лізою мета – це Лиса гора з відьмами та обрядами. Можливо нам пощастить і ми зможемо втілити свою дитячу мрію у життя і стати справжніми відьмами. Від своїх роздумів аж сама розсміялася. Ліза невдоволено глянула на мене.

— Пробач, що розбудила. Просто смішні думки вирієм у голові носяться.

— Воно і видно. — прошипіла на мене подруга і надягнула собі на очі маску для сну. Ліза могла спати в автобусі всю дорогу. Щастить їй, це майже як супер сила. Зайшла в автобус хоп і ти спиш, і нічого тебе не турбує. А я так не вмію. Навпаки не сплю у дорозі, все заважає та відволікає. Тому включила собі тихенько музику і почала дивитися у вікно. Гарна все-таки у нас природа є чим помилуватись. Трохи згодом мені набридли пейзажі і я почала роздивлятися пасажирів. Всі такі різні, одразу помітно, що ми усі не з однієї компанії.

Попереду нас сиділи лисуватий чоловік та чорноволоса дівчина. Вона дуже вирізнялася своєю прямою поставою та трохи, як на мене, задовгим носом. Позаду розмістилася сімейна пара з дітьми. Хто у містичну подорож бере з собою дітей? Десь там на гальорці розташувалась молодь. І окремо від усіх самотньо сидів молодик в темних окулярах. Хоч і не бачила його очей, але чомусь була впевнена, що він спостерігав за кожним моїм кроком. Якось це підозріло та моторошно.

Все відбувалося згідно зі складеним графіком. Ми приїжджали у потрібну  точку, ходили на екскурсію, ночували та їхали далі. Та от що дивно, після кожної зупинки нас ставало все менше і менше. Це дуже напружувало. Але ми усі вперто не обговорювали те, що відбувалось у попередній локації і їхали з неймовірною цікавістю у наступну. Не подумайте, що ми всі черстві та жорстокі, ніхто не помер. Дехто з нас вже отримав свої пригоди та вирішив на цьому завершити свою мандрівку, а дехто вирішив спробувати витримати цей тур до кінця. Мені вже було лячно думати про те, що чекає нас на Лисій горі. Та відмовлятись від пригоди вже було за пізно, адже ми якраз в’їжджали на територію.