Перон містечка N. Запах вологого вугілля, опалого листя і річкового туману. Паротяг, важко відсапуючись білою парою, рушив далі, залишивши по собі тишу провінційної станції та жінку в дорожньому пальті, яка нікуди не поспішала.
Тридцятип'ятирічна Вікторія ступила на дерев'яні дошки станції, поправила ремінь сумки на плечі, поставила саквояж і розгорнула складений учетверо аркуш місцевої газети, купленої ще на попередній пересадці. Оголошення в самому низу сторінки було набране дрібним, сором’язливим шрифтом:
«Продається старий кам’яний замок на околиці округу. Сотня гектарів прилеглих земель разом із старими прибудовами. Ціна — один долар. Умова: негайне вступлення у володіння та прийняття податкових зобов’язань. Попередження: у будівлі, за чутками, неспокійно, попередні мешканці скаржилися на привидів».
Вікторія хмикнула, склала газету й оглянула порожню привокзальну площу, де біля конов’язі дрімав візник на старому возі.
— Доброго дня, до нотаріальної контори підвезете? — запитала вона спокійно, підходячи ближче.
Візник розплющив одне око, окинув поглядом її охайне, хоч і припорошене пилом дороге вбрання, поставу — пряму, немов її змалку вчили тримати спину за будь-яких обставин, — і кивнув на сидіння:
— Сідайте, пані. Тільки в конторі нині нудно, хіба що Ви за тим самим замком завітали.
— За ним самим, — без тіні збентеження відповіла Вікторія, вмощуючись на потертій шкірі й ставлячи важкий саквояж біля самих ніг.
Візник присвиснув і торкнув віжки. Віз м’яко покотився бруківкою, залишаючи позаду невисокі кам’яні крамниці, вивіску пекарні та поодиноких перехожих, які проводжали приїжджу зацікавленими поглядами.
— Так там же нечисто, — через плече кинув візник, стишивши голос. — Уночі то кроки по галереї, то стукіт у підвалі, то холод такий, що подих видно. Тому й віддають за долар. Казні від нього самі збитки, податок на землю й стіни капає, а жити ніхто не береться.
Вікторія подивилася на дахи містечка, що пропливали повз, на сірі хмари над далеким лісом і спіймала себе на думці, що вперше за довгий час усередині немає ні тиску в грудях, ні бажання озиратися.
— Якщо привид допомагатиме прибирати в цьому замку, то мені байдуже, хай живе, — рівно сказала вона. — Ви ціни на житло зараз бачили?
Візник поперхнувся смішком, похитав головою і до самої контори більше не зронив ні слова.
А Вікторія тим часом прикидала в думках залишок монет у гаманці. На сам замок піде один долар. На оформлення паперів, перший податковий внесок за землю та стіни й навіть на закупи всього необхідного вистачить. А далі... далі по ходу вистави розберемося. Сто гектарів землі й цілий кам’яний замок — це доволі велика територія. Головне зараз — отримати ключі, зачинити за собою важку браму й уперше за багато місяців виспатися в цілковитій тиші.
У нотаріальній конторі писар довго вдивлявся в документи Вікторії, кілька разів перепитав, чи справді вона прочитала примітку про привидів та нечисту силу, і лише переконавшись, що покупчиня не передумала, виклав на стіл папери.
Вікторія поставила підпис, поклала поруч срібну монету в один долар і прийняла важкі бронзові ключі на потертому кільці.
— Замок Ваш, — проговорив писар, акуратно підшиваючи аркуш до книги обліку. — Квитанція за сплату податків за два роки, зберігайте п'ять років. Нерухомість та земля поверненню не підлягають, що б там не відбувалось, відповідальність цілком на Вас. Нехай щастить, пані.
Вона сховала купчу та квитанцію в сумку, стиснула в долоні зв'язку холодних ключів, підхопила саквояж і вийшла на ґанок контори. Тепер у неї був свій простір — величезний, порожній і тихий, де можна було починати все з чистого аркуша.