Розділ 53. «Вона могла мене вбити»

Я майже не спав тієї ночі.

Олена заснула швидко — повністю виснажена. Після пережитого вона впала у глибокий, важкий сон. А я… просто залишився. Не тому, що мусив. А тому, що не міг піти.

Я сидів біля неї хвилин сорок, можливо, більше. Коли зрозумів, що не витримаю ще кілька годин у вологій сорочці, роздягнувся. Спершу піджак, потім сорочка, а далі… залишився оголеним до пояса. У будинку було тепло, а мені просто хотілося хоч трохи відчути себе живим.

Мені ніколи не снилося, що я опинюся ось так — у спальні з нею, посеред ночі, майже голий, поруч із жінкою, яка доводить мене до сказу й до... чогось глибшого.

Я ліг обережно. Так, щоб не розбудити. Лише краєчком торкнувся ліжка.

І щойно трохи задрімав, пролунав крик, що міг підняти з могили навіть тишу.

ТИ ЩО, ГОЛИЙ?! — вигукнула вона, і в її очах майнула паніка.

— Ну, якщо вже чесно — без верху. Але, якщо ти наполягаєш… можу вирівняти баланс, — зухвало підморгнув я, не намагаючись навіть прикритись ковдрою.

— Ще одне слово — і я викину тебе з вікна. Хоч і другий поверх.

— Усі жінки реагують по-різному. Але твоя версія — безумовно найяскравіша, — всміхнувся я.
— Ти з глузду з’їхав.
— Можливо. Але ж не з твого ліжка.

Вона глибоко вдихнула, притискаючи долоні до скронь.

— Ти хочеш, щоб я померла від сорому, так?

— Сором — дуже нетривке почуття, — відповів я, повільно підводячись. — Але якщо раптом захочеш, щоб я був ще й без низу — просто кивни. Мовчки.

— Дмитре!.. — її голос зірвався на сміх. — Ти нестерпний.

— Але теплий, — я розкинув руки. — І, до речі, можу поділитись ковдрою. Так-так, голий і щедрий.

Вона схопила подушку і жбурнула мені в груди.

— Іди вже! Принеси води. І одягнись, бо скоро в мене не серце, а кардіостимулятор заведеться.

Я вже виходив із кімнати, коли почув її бурмотіння:

— …хоча, з іншого боку, не такий вже й поганий вигляд.

Я зупинився у дверях, озирнувся і усміхнувся:

— Що-що?

— Нічого! — гримнула вона дверима перед моїм носом.