Розділ 13. Остап

Розділ 13. Остап

Повертаючись додому, Остап думав над всім, що сталося. З однієї сторони — він добре розумів Женю і те, що вона відчуває,а з іншої — йому також боліло, також було неприємно. І тепер його мучило одне питання: що робити далі?

Хлопець махнув головою, відганяючи всілякі думки, що заважали йому їхати. Заледве доїхавши додому, він припаркувався біля свого під’їзду та попрямував до квартири. Там його зустрів Мухтар.

— Що, друже, підемо гуляти?

У відповідь пролунав голосний гавкіт, що Остап сприйняв як згоду. Одягнувши на шию собаки повідок, хлопець потягнув його на вихід з квартири. Замкнувши двері, хлопець пішов до ліфту. Мухтар щасливо крутив хвостом та бігав навколо господаря. В ліфті, нікого, крім них не було, тому лай пса нікому не заважав. До першого поверху вони доїхали швидко.

Як тільки вони вийшли з під’їзду і собака відчув землю під ногами, замість бетону, утримати його біля себе стало в рази важче. Він летів до кожного дерева, куща чи перехожого. Натягнувши повідок, Остап повів пса в парк. З’явилось раптове бажання погуляти, противитись якому він не став. Прогулянки завжди допомагали відволіктись від проблем, переживань... Для цього, власне, хлопець і завів собаку.

А зараз його вірний друг і помічник біг поряд, спокійно махаючи головою в різні сторони, розглядаючи перехожих, яких, не дивлячись на пізній час, тут було немало. Остап помічав на собі погляди дівчат, деякі навіть моргали йому, але от чомусь задоволення це не приносило, як раніше, і бажання знайомитись з кимось не було. В голові сиділа одна нагла мала зараза, котра вже який день не дає йому спокійно жити.

І знову його думки повернулися до неї... Як він не намагається не думати про неї, вона міцно поселилася у нього в голові. Як і бажання її побачити, знову... “Чорт, що зі мною діється? Я не міг ось так взяти і закохатися в ту малу... Не міг, ні, точно, не міг! Це просто тимчасове помутніння, точно!” Але, хоч якби хлопець не накручував себе, серце його знало, що він закохався. І навіть знало, що робити далі...

Прогулянка по парку швидко надокучила Остапу, тому він потягнув Мухтара в сторону дому. Пес виглядав втомленим, тому навіть не пручався, а мирно брів поряд. До будинку вони дійшли швидко, І вже через декілька хвилин, хлопець відкривав ключем двері. Пес перший залетів до квартири та відразу побіг на кухню. Його господар спочатку роздягнувся, зняв взуття, а тоді пішов слідом за собакою.

— Їсти хочеш, так? - подражнив він Мухтара та насипав корм в миску. - Їж-їж.

Пес задоволено замахав хвостом і почав наминати свою порцію корму. Остап знайшов залишки вчорашньої їжі в холодильнику, нагрів і швидко з’їв. Посуд вирішив помити зранку, оскільки сьогодні зовсім не мав на то сил. Ледве діставшись ліжка, хлопець впав на нього і відразу провалився в сон.

Прокинувся Остап від надокучливого дзвінка в двері. Годинник показував 8:00. Застогнавши, хлопець побрів відчиняти непроханому гостю. Коли він відчинив їх, то оторопів... На порозі стояла Женя. З тортом в руках.

— Привіт. Я прийшла поговорити. Впустиш?

Не дочекавшись запрошення, дівчина пройшла повз застиглого в шоці Остапа і пішла всередину квартири, в пошуках кухні. Парубок швидко прийшов до тями та пішов слідом за нею, розглядаючи крадькома дівчину, що так безпардонно увірвалась в його оселю і його життя, загалом.

Женя відчула цей погляд на собі, але промовчала. Остап посміхнувся. “Але вона смішна, коли така серйозна!”

— Ти, здається, приїхала поговорити? Про що розмовлятимемо?

— Знаєш, я хотіла сказати... Ні, не так, блін... Короче, я знаю все про вас з Яною. Я хотіла попросити пробачення, що не дала тобі змоги пояснити все.

— Нічого, нормально все. Добре, що все вирішилося. Це все?

— Ні...

— Що ще? - хлопець намагався сказати це, як можна байдужіше, але нотки хвилювання все-таки проскочили.

— Той хлопець, з яким ти бачив мене в магазині... Він для мене - ніхто, ми другий раз в житті тоді бачились.

Непомітно для Жені, Остап видохнув. На душі стало легше, ніби камінь з серця впав, дихати навіть стало легше. Одна фраза — а хлопець, наче до життя повернувся. Та й самій Жені стало легше, коли вона це сказала. Дівчина навіть посміхнулась.

— Так, гаразд, я все що хотіла — сказала, тортик сам з’їси, я поїхала.

— Почекай. - Остап взяв її за руку і потягнув на себе.

Євгенія спіткнулась і рухнула в його обійми. Остап, хоч і не очікував цього, але спіймав дівчину і притиснув до себе.

— Я хочу тобі дещо сказати. Знаєш, ти мені подобаєшся, дуже.

Женя раптом вирвалась. Очі її набрались слізьми.

— Можливо, ти мені теж, але поки ти не закінчиш всі справи з моєю сестрою — в нас нічого не вийде. Я поїду, бувай.

Остап спробував знову спіймати дівчину в обійми, але вона викрутилась та направилась до виходу.

— Жень, почекай, будь ласка. Давай поговоримо!

— Зараз нам немає про що розмовляти. Вирішиш всі проблеми з Яною — пиши. До зустрічі!

Дівчина розвернулась і вийшла, голосно гримнувши дверима. А Остап так і залишився стояти в коридорі, не розуміючи, що взагалі сталося. Через декілька хвилин хлопець все-таки прийшов до тями. “Вона не сказала, що взагалі не хоче мене знати, просто треба почекати. Треба почекати... Почекати... Чорт, та яке там чекати, коли я знаю, що її серце вільне?”

Взявши до рук телефон, він набрав номер Яни. Дівчина відповіла не відразу.

— Алло.

— Яно, нам потрібно зустрітися і поговорити. Терміново!

— Давай через годину, в нашому кафе.

— Окей, чекатиму.

Хлопець вибив і видохнув. Йому залишилося лише сказати подрузі, що більше він не зможе їй допомагати, тому нехай вирішує все швидше, і тоді він зможе нормально поговорити з Женею. “Женя, Женя, Женя, що ж ти зробила зі мною..? Я не закохувався ні в кого дуже давно,а тут так раптово і так засіла в голову...і серце теж. Ну, нічого, скоро ти будеш моя, дуже скоро.”