Розділ 11. Остап

Розділ 11. Остап

Хлопець прокинувся рано-вранці та відразу пішов на кухню, попити води. Після вчорашнього його сушило, тому він випив 3 склянки залпом, перш ніж йому стало легше. Лягати знову спати вже не хотілося, тому він заправив ліжко та пішов на кухню, готувати сніданок. Варто було подумати про їжу, як шлунок забурчав.

Щоб довго не займатися цим, Остап вирішив підсмажити омлет та попити чаю. Взявши два яйця, він розбив їх в тарілку, розмішав, добавив муки та вилляв цю масу на сковорідку. Воно зашипіло, але почало смажитися. Парубок поки поставив чайник на газову плиту та сів. Омлет приготувався швидко. Порізавши його, він поклав шматок собі в тарілку. Тільки почав їсти, як в двері хтось подзвонив.

Відкривши двері, побачив Макара.

— Можна зайти?

— Заходь.

Остап пропустив товариша в квартиру та зачинив двері. Той зняв взуття та попрямував відразу на кухню.

— О, як смачно пахне!

— Ти поїсти прийшов?

— Ні, пробач. Нам потрібно поговорити. Я дещо дізнався.

— І що ж?

— Твій мотоцикл і справді пошкодили. Це зробив хлопець на червоному мотоциклі, з татуюванням.

— А татуювання яке?

— Двоголовий звір. Чи то лев, чи то птах.

— Хмм, серед моїх “добродійників” нікого з таким тату. Хоча, можливо, когось я й не пам’ятаю.

— Постарайся пригадати, може, хтось такий все-таки є?

Остап нахмурився. Він мовчки встав та почав накладати другу омлет в тарілку. Видно було, що хлопець дуже старається пригадати когось, але ці спроби успіхом не увінчалися. Він поставив перед Макаром їжу та промовив:

— Я перебрав всіх власників червоних байків, нікого з таким татуюванням не згадав...

— Дякую. - махнув він на тарілку. - Гаразд, я далі намагатимуся пробити його, через знайомих.

Остап кивнув та продовжив мовчки їсти. Голова від вчорашнього та багатьох думок почала боліти, бажання їсти не було. Він відставив тарілку, відпив чаю. Це допомогло йому трохи заспокоїтися, головний біль вщух.

— Що плануєш робити з Женею?

— А тобі до того яке діло? Це не твоя справа — не лізь!

— Я допомогти чимось зможу...

— Не лізь!

— Окей. Я піду, напевно. Дякую за сніданок.

Хлопець поставив тарілку до мийки, пішов у коридор та почав взуватися. Остап встав, щоб зачинити за ним двері.

— Не напружуйся, я захлопну двері. До речі, коли ти приїдеш за мотоциклом своїм?

— Сьогодні, ближче до вечора.

— Добре. Бувай.

Макар вийшов, голосно гримнувши дверима. Остап розумів, що образив друга, але щойно вони починали говорити про Женю, в нього перед очима повставала картина, як вона цілує його товариша. Так, він знає, що це дівчина поцілувала Макара перша, але все одно злість на хлопця була.

“Так, все, зберися! Треба починати щось робити, а не сидіти на місці.”

З цими думками, Остап прибрав все зі столу, помив посуд та пішов збиратися. Одяг він ніколи довго не вибирав, тому через хвилин десять, весь при параді, хлопець вже вийшов з квартири. Двері закрив, зайшов у ліфт та поїхав на низ.

Його тимчасовий залізний “кінь” вже чекав його на парковці, виблискуючи своїми боками на сонці. Його він взяв в оренду, поки свого не забере. Хлопець підійшов до нього, погладив бак. Вдягнув шлем, завів мотор та виїхав з двору. “Спочатку, потрібно зустрітися з Яною, можливо, в неї є якість новини...” Хлопець знав, де мешкає подруга, але їхати туди не став, бо її коханий ще неправильно це сприйме.

Під’їхавши до їхнього улюбленого кафе, він припаркувався та зайшов туди. Місце, де вони завжди сиділи було вільне, тому він відразу зайняв його та дістав телефон. Номер Яни шукати довго не довелося, адже, як виявилося, поки він їхав сюди, дівчина сама йому телефонувала. Остап набрав її.

— Привіт, Яно! Давай зустрінемося?

— Окей. Я й сама хотіла запропонувати. На нашому місці?

— Так,я вже тут. Тобі щось замовити?

— Тірамісу та еспресо.

— Окей. Чекаю. - сказав він та покликав рукою офіціанта.

Подруга вибила, а до Остапа як раз підійшов молодий хлопчина років 18.

— Доброго дня, я — Кирил, ваш офіціант. Чого бажаєте?

— 2 тірамісу, еспресо та лате.

— Гаразд, ваше замовлення прийняте, очікуйте.

Офіціант побіг на кухню, щоб віддати його замовлення, а Остап дивився у вікно та думав. Думав, що робити з своїми проблемами, з проблемами команди, з Женею... Остання не давала йому спокою взагалі. Не встиг хлопець засумувати, як на порозі кафе з’явилася Яна. Вона його побачила відразу.

— Привіт. - дівчина обійняла парубка та сіла навпроти нього.

— Я вже зробив замовлення. Зараз мають принести.

Як навмисно, на підтвердження його слів, з кухні вийшов Кирил — офіціант, який приймав його замовлення, з підносом та направлявся до них. Він швидко дійшов до них та відразу почав виставляти все на стіл.

— Ось. Ще чогось бажаєте? - поглянув він спочатку на Остапа, потім — на Яну.

— Ні, дякую. - мило відповіла йому дівчина та підморгнула.

Він почервонів та швидко пішов від них. Вона розсміялася, Остап лише посміхнувся. Не дивно, що в хлопця така реакція. Яна досить гарна дівчина, має гарні форми та й на обличчя досить мила. Ріст, ноги довгі — модельна зовнішність. От тільки, чому подруга не пішла в модельний бізнес, а зайнялася економікою — невідомо. Але, економіст з неї вийшов прекрасний, тут навіть сперечатися не варто.

— Про що задумався? - поцікавилася Яна, яка очікувала, поки хлопець хоч слово промовить.

— Та так, неважливо. Ти казала, є що розповісти.

— Так, є. Загалом, моя кохана сестричка розблокувала мене і прочитала повідомлення.

— Чекай.

Остап схопив телефон, зайшов в месенджер, відкрив листування з Женею і...нічого. Дівчина не розблокувала його. “Блін, а на що ти розраховував? Що, якщо вона розблокувала свою сестру, то й тебе зобов’язана? Дурак, дурак, дураак!” Хлопець загнав п’ятірню у волосся, голосно зітхнув і відвернувся до вікна.