Розділ 8. Євгенія

Дівчина вийшла з будинку батьків розчавлена. Відчай та розчарування давили на неї. Її знову хотіли обманути, зневажити. Розуміння цього робило ще гірше. “За що, чорт візьми, всі так хочуть мене розтоптати?” Думки в голові крутилися різні. Хотілося просто, щоб хтось забрав, обійняв, вислухав.

Чесно, Женя сама не розуміла, що робить, коли телефонувала йому. Хлопець прийняв виклик швидко. Вона не очікувала, що він підійме трубку, але прийшла в себе, коли почула його голос.

— Привіт, а ти швидко, не думав, що ти перша подзвониш.

— Макар, можеш мене забрати від батьків? - дівчина тільки зараз помітила, що голос захрип від сліз, які підступали до горла.

— Женя, що сталося? Кажи адресу, я приїду.

— Веселкова 18.

— Чекай, скоро буду.

Макар вимкнув виклик, а дівчина сіла на лавці біля паркану, в очікуванні хлопця. Сльози текли по щокам, в суміші з тушшю. Біль давив на серце, на місце, де має знаходитися душа. Душа, яка рвалася всередині через те, що людина, якій вона довірилася, допомогла, розтоптала її. Їй було так образливо, що хлопець спочатку дурив їй голову, а сам зустрічається з Яною. “Він просто не знав, що ми — сестри. В цьому й була його проблема.”

Женя дістала з сумочки дзеркало, поглянула в нього та жахнулася. Звідти на неї дивилося заплакане, чорномазе дівчатко, років 15-ти. Відразу, дівчина витягла звідти й серветки та почала витирати сліди своїх “страждань”. Вона ледве відтерла туш, замазала червоне обличчя, як на подвір’я вийшли Яна та Остап. І тут же приїхав Макар.

Остап впевненим кроком направлявся до неї, але розмовляти з ним в неї бажання не було. Вона швидко підбігла до Макара, зняла з нього шлем і промовила:

— Підіграй. - і поцілувала його.

Спочатку той ніби противився, але коли побачив позаду Остапа та Яну, все зрозумів. Він обережно обійняв дівчину за талію і відповів на поцілунок. Спиною Женя відчувала, що парочка дивиться на них, але зараз це було неважливо. Дівчина відірвалася від Макара перша та сіла позаду хлопця, обійнявши його руками за торс. Плаття задерлося так, що стало дуже “міні”, але це поки її не бентежило.

— Куди їхати, принцесо?

— Куди-небудь, подалі звідси! - Женя глянула на ту парочку і помітила, що Остап дуже швидко йде до них. - Тільки по швидше!

— Слухаюся, принцеса! - мовив Макар і рушив різко з місця, коли Остап майже дійшов до них.

Макар набрав досить велику швидкість, мчав просто прямо, не повертаючи нікуди. Женя відірвала свої руки від його торсу та розкинула їх в різні сторони. Вона відчувала швидкість, кайф, адреналін. В неї з’явилося таке бажання закричати, що вона вирішила не відмовляти собі в цьому. “А що, всім можна, а мені ні?”

— Ааааа! ЗА-ДОВ-БА-ЛИ! НА-ДО-Ї-ЛИ! - прокричала дівчина та видихнула. - Фух!

Макар зупинився на узліссі, зліз з мотоцикла та допоміг це зробити Жені.

— Легше стало?!

Від пережитих емоцій, дівчина лише кивнула та мало не впала на нього, бо ноги не тримали її. Він підхопив її на руки та поніс по стежці. Через декілька хвилин, вони опинилися на галявині. Макар опустив її на ноги.

— Можеш стояти? - запитав стурбовано хлопець і отримав на це кивок.

Він зняв з себе шкіряну куртку та постелив на землю.

— Сідай.

Вони присіли на землю і пару хвилин мовчали. Макар спостерігав за Женею, яка намагалася сховати очі від нього.

— Розповідай, що сталося.

— Я...не знаю, з чого почати.

— З початку, напевно...

— Окей, почну з того моменту, коли я допомогла Остапу. Ми переписувалися, спілкувалися. Просто, без будь-яких підтекстів. А сьогодні я дізналася, що він — хлопець моєї сестри.

— Я ж казав йому...

— Ти хочеш сказати, що ти знав?

— Про те, що ви спілкуєтеся — здогадувався, а про Остапа і Яну знав, про те, що ви з Яною сестри — ні... Пробач, що я не змінив це. Просто, я думав, що він сам з усім розбереться...

— З чим розбереться?

— Пробач, але це не моя таємниця, і я не можу тобі розповісти. Тобі потрібно поговорити з Остапом і сестрою!

— НІ! Я не хочу і не буду розмовляти з ними.

Демонстративно, Женя дістала телефон, зайшла в месенджер і, не читаючи повідомлення від сестри, заблокувала її.

— Даремно ти так з ними. Ти багато чого не знаєш!

— То розкажи! - закричала на нього Женя.

Вже через секунду до неї дійшло, що вона кричить і щось вимагає від людини, яка погодилася їй допомогти. Людина, яка могла послати її, але чомусь приїхала і підтримує її зараз.

— Пробач мені, Макар. Я не права.

— Та нічого, я все розумію.

— Макар, можна запитати дещо?

— Питай.

— А чому ти погодився приїхати до мене?

— Просто, ти мені нагадала мою сестру...

— А чому, нагадала? З нею щось сталося?

— Пробач, я не дуже хочу про це говорити...

— Так-так, звичайно. Пробач...не хотіла завдати тобі болю.

Хлопець ледве посміхнувся та видихнув. Його погляд блукав між деревами, кущами. Блукав, ніби його власник хотів заспокоїтися, але йому погано це вдавалося.

— Макар, я можу тобі розповісти дещо? Можливо, мені потрібна буде твоя допомога...

— Звичайно, мала. Розказуй, що ж ще таке трапилося з тобою?

— Розумієш, декілька років тому, я спричинила величезну трагедію... Через мене загинуло 2 людини. А один хлопець сильно постраждав...

— Що ти зробила? Що сталося?

— Я їхала від подруги, все нормально було, по правилам, як раптом один придурок почав підрізати мені дорогу, я хотіла зупинитися, чесно... Я не думала, що так трапиться, дотримувалася всіх правил. Але, гальма відмовилися працювати. Я виїхала на сусідню смугу, підрізала іншу машину, а та машина збила компанію людей...Вони загинули через мене...

Під кінець розповіді, дівчина плакала, а хлопець обережно обіймав її та гладив по голові. “Як же вона була схожа на його Алінку, яка закохалася в одного виродка та...”