Розділ 7. Остап

Остап відкрив очі і схопив телефон. Останнє, що він пам’ятає, що Женя писала повідомлення, але він не встиг відповісти, оскільки заснув. Зайшовши в месенджер, хлопець побачив 2 непрочитаних повідомлення від Євгенії та одне від Яни.

Ж: “Прикольно. Чим ще займався?

Ж: “ Добраніч) Я спати”

“Блін, як можна було заснути! Дурень. - подумки почав себе лаяти Остап.” Швидко надрукувавши повідомлення, відправив, в надії, що дівчина не спить.

О: “Пробач, заснув. Як я можу спокутати свою провину?”

Женя довго чекати себе не змусила.

Ж: “ Нуу, не знаю... Я подумаю”

“А дівчинка з характером... Так навіть цікавіше!”

О: “Пропоную сьогодні ввечері погуляти”

О: “Як тобі така ідея загладжування провини? Підходить?”

Ледве він встиг відправити повідомлення, як йому зателефонував Макар.

— Привіт, хворий. Сам зможеш вийти чи по тебе заходити?

— Сам зможу. Я нормально себе відчуваю. Мені ще сьогодні з Яною їхати до її батьків.

— Ти впевнений, що зможеш висидіти там?

— Впевнений. Я їй обіцяв. Ти де зараз?

— Під’їхав до виходу з лікарні.

— Добре, я зараз знайду лікаря, поговорю з ним та вийду.

Вимкнувши телефон, він сховав його в кишеню та вийшов з палати. Прийшовши до кінця коридору, в пошуках лікаря, Остап побачив двері з написом: “Ординаторська” та зайшов туди. Лікар, який навідувався до нього вночі, як раз збирався додому.

— Ооо, Остапе, Ви вже збираєтеся? Ось ваші виписки. - промовив медик та протягнув йому декілька папірців.

— Дякую, док. Надіюсь, більше до Вас не потраплю.

— Також на це сподіваюся. Гарного дня, Остапе.

Хлопець побажав того самого лікарю та покинув кабінет. Вихід він знайшов швидко. Машина товариша стояла під дверима приймального відділення. Остап спустився зі сходів і сів до автомобіля. Потиснули один одному руки, посміхнулися і майже одночасно сказали:

— Нам треба...

— Поговорити — Макар розсміявся, а за ним і Остап. - Так, все, тепер серйозно. Що будемо робити з твоїми нападами? Ти нам ще живий треба. Через тиждень ще одні гонки. Я подав заявку на нашу участь. А ще, в нас буде ще один учасник...

— Стоп! Який учасник? Хто?

— Ти його знаєш, дуже добре знаєш. Але, поки не можу сказати.

— Макар, ти нормальний? Хто таке вирішує сам? - Остап зірвався на крик. - Ти себе чуєш? ТИ хочеш добавити когось в нашу команду, яку ми стільки будували, когось чужого, навіть не познайомивши нас перед тим.

— Завтра познайомитеся. Заспокойся, нервуєш, як дівчина на виданні. Тебе додому везти?

— Так.

Більше друзі за всю дорогу не промовили один до одного ні слова. Макар писав комусь, але Остапа це не цікавило. Він дістав телефон з кишені та зайшов у месенджер. Там мерехтіло повідомлення від Яни та Жені. Кому відповісти першій, хлопець навіть не думав.

Ж: “Знаєш, я подумала...”

Очі парубка загорілися, а руки самі почали набирати повідомлення.

О: “І що ж ти вирішила?”

Ж: “Я згідна.”

“Ух, це обіцяє бути цікаво! - подумки мовив сам до себе Остап.”

Ж: “Буду вільна після 16:00”

О: “Гаразд, давай тоді о 18:00, біля парку Перемоги.”

“Аж не віриться, що вона все-таки погодилася.” Хлопець думав, що Женю прийдеться вмовляти довше, але здається він ще досить погано знав дівчину. Макар здається помітив його посмішку, бо хлопець відчув на собі його дивний погляд.

— Що? - з нерозумінням запитав у нього Остап.

— Та ні, нічого. Жені привіт.

— Що? Що ти мелеш? Якій Жені?

— Ти добре знаєш, якій. Але, прошу про одне: не мороч дівчині голову.

— Про що ти говориш?

— Виріши спочатку все з Яною, а тоді вже починай щось нове.

— Ти сам знаєш, що з Яною в мене лише взаємодопомога. Нас нічого не пов’язує.

Товариш промовчав, а хлопець помітив, що вони вже під’їхали. Ще більше його здивувало те, що біля під’їзду його чекала Яна. Варто йому було вийти з машини, як на нього вилили купу криків та моралей.

— Стоп, Яна! Чого ти репетуєш на всю вулицю? Ти мені хто, нагадай? Правильно — ніхто. Давай зайдемо в квартиру і там про все поговоримо? Макар, бувай. - махнув другу, та повів “дівчину” додому.

В під’їзді вони мовчали, коли зайшли в ліфт, навіть не глянули один на одного. З ліфту до квартири йшли теж в тиші. І лише, коли Яна переступила поріг квартири, почала знову свої звинувачення:

— Остап, в тебе все добре з головою? Ти пропав, без пояснень, мало не зриваєш вже давно домовлену зустріч, яка так важлива для мене!

— Чесно, тепер сумніваюся, чи здоровий, якщо погодився на цю всю авантюру.

— Ми, здається, домовлялися з тобою! Ти пообіцяв.

— Можна, будь ласка, так не кричати і не тикати мені моїми п’яними обіцянками? Я ж не сказав, що не допоможу. Давай, ближче до суті. Що мені треба буде робити?

— Там будуть батьки мої та сестра. Тобі треба буде приїхати, посидіти там, посміятися з несмішних жартів тата, похвалити їжу, яку начебто приготує моя мама і поїхати додому. А далі, через декілька тижнів, ми розійдемося, бо ти такий поганий, зрадиш мене. Підходить план?

— Прекрасний. А потім, ми більше не будемо бачитися навіть? - запитав Остап і розсміявся.

— Остапчикууу, невже я тобі так набридлаа? - жахливо протягнула Яна, як роблять це дівчата з жартів про блондинок, через що вони ще більше розсміялися.

Взагалі, ці двоє знайомі давно і досить добре товаришують. Так, спочатку це був секс по-дружбі, але вони досить швидко це припинили, оскільки у Яни з’явилися серйозні стосунки з іншим хлопцем. І, саме через нього, Остап тепер змушений грати роль багатого нареченого-козла, щоб потім Яна змогла вийти заміж за свого коханого.

На цю авантюру хлопець погодився на п’яну голову, на ранок це здалося йому дуже поганою ідеєю, але відмовити подрузі він вже не міг.

— Вибач, що накричав. Просто, тимчасові трудності у житті псують настрій.