Розділ 5. Остап

Непомітно для самого себе, хлопець провалився в сон. Прокинувся він лише ввечері і, піднявши свою тушу з ліжка, побрів в пошуках телефона. Знайшов він його на балконі, поряд з цигарками. Діставши одну з пачки, підкурив та спробував включити телефон. Увімкнувся він не відразу, оскільки він був холодним.

З третього разу, йому все-таки вдалося розблокував телефон, щоб перевірити чи немає пропущених викликів. А вони, як завжди, є. 2 виклики від Яни, один від Льоші. Вирішив спочатку розібратися з другом, Остап набрав його номер.

— Привіт. Ти щось хотів?

— Я бачу, твоя малявка добре тебе в оборот взяла!

— Я вдома давно, ще з самого ранку.

— А що, вона така страшненька?

— Та ні, радше навпаки.

— Чуєш, а вона не зайнята?

— В сенсі?

— Ну, а що? Дівчина-байкерша, гарна. В тебе ж є Яна, а я — один.

— Не смій лізти до неї!

— Воу-воу, легше. Я жартую.

— Чого дзвонив?

— Та мене Яна твоя дістала! Цілий день дзвонить...

— Зрозумів. Бувай.

Товариш хотів ще щось сказати, але Остап вибив та набрав номер своєї дівчини. Після 2 гудків, вона підняла трубку:

— Де ти пропав? Я хвилююся. Що сталося на гонках?

— Трохи впав.

—Є серйозні пошкодження? Ти був у лікаря?

— Був, - майже не збрехав Остап, оскільки Женя сказала йому, що викликала лікаря. - Нормально, жити буду.

— Добре. То, ти зможеш завтра приїхати і виручити мене з батьками?

— Зможу. До завтра.

Хлопець не дочекався, поки дівчина також з ним попрощається і вимкнув телефон. В голові одна за одною з’являлися думки... Найдивніше, що всі вони були про маленьку, але таку грізну рятівницю. Слова Олексія, про те, що вона вільна, і він хоче щось там спробувати — розізлили його. З однієї сторони, він розуміє друга, але з іншої — не готовий підпустити до неї когось зі свого оточення. “Дідько, що діється? Я ніколи так не думав ні про кого...” Це відчуття було схоже на якийсь звірячий інстинкт. “Моє, не віддам...”

Остап добре розумів, що немає права зараз так думати про Женю, адже для початку йому потрібно розібратися з Яною і їхньою допомогою один одному, бо щось вона трохи затягнулася. І тим паче, він немає права писати їй, але все одно пише:

О: “Привіт, рятівнице! Як життя?”

Хлопець довго думав, чи відправляти, і хоч розум казав — “НІ!”, він відправив це повідомлення. Відповіді чекати довго не прийшлося:

Ж: “Привіт, вредний велетень! Нормально. Як твоє самопочуття?”

Посміхнувшись, хлопець швидко затушив недопалок та надрукував нове повідомлення:

О: “Стало прекрасно, коли тобі написав)”

Дівчина прочитала, але не відповіла. Остапу це здалося дивним, але що ще написати він не знав, тому вирішив почекати. Поклавши телефон до кишені, хлопець пішов в кухню. Відкрив холодильник і відразу закрив, бо продуктів там не було.

— Мухтар! - кликнув парубок свого чотирилапого друга.

Пес відразу з’явився в проймі дверей. Взявши його пасок для прогулянок, гаманець та телефон, Остап вийшов з квартири та замкнув двері на ключ.

Як тільки вони вийшли на вулицю, заграла мелодія виклику на телефоні. На екрані світилося: “Макар”.

— Алло.

— Ти вже готовий поговорити?

— Так. Але, я не вдома.

— Гуляєш з Мухтаром?

— Звичайно. Заодно, вирішив ще й в магазин сходити.

— Будеш вдома — набери мене.

— А що, є зачіпки якісь?

— Можливо, що й є. Розповім при зустрічі.

Друг вибив, тому Остап поклав телефон в кишеню і побрів у сторону магазину. Дійшов він туди за 10 хвилин, зупиняючись періодично, щоб Мухтар зробив свої справи та пообнюхував всі дерева та кущі. Прив’язавши собаку біля входу, парубок швидко зайшов всередину та пішов вибирати продукти. Це все зайняло в нього 5 хвилин, і вже через цей термін часу, він стояв на касі та чекав, коли йому проб’ють і скажуть ціну.

— Доброго вечора, пакет потрібен? Маєте картку нашого магазину?

— Немає. Середній пакет, будь ласка.

— Готівкою чи картою?

— Картою.

— З Вас 259 гривень. Прикладіть карту, будь ласка.

Остап швидко розплатився, подякував ввічливій продавчині та вийшов на вулицю. Відв’язавши свого друга, він повів його додому. Хлопець дістав телефон та зайшов у листування з Женею. Але, дівчина так і не відповіла, тому він виріши написати ще одне повідомлення:

О: “ Ти мене ігноруєш?”

Дівчина була не в мережі, тому він сховав телефон до кишені і помітив, що вже прийшов до свого будинку. Зайшов у під’їзд, відчув, що не один. Мухтар відразу залаяв, але хлопець не встиг зорієнтуватися. Йому прилетів один удар чимось твердим по голові, інший — по спині, але легший, ніж перший. Собака схопив одного з них за руку. Він впав, а потім, відірвавши пса від себе, гукнув іншому нападнику щось, і вони втекли.

Полежавши хвилин п’ять на сходах, Остап змусив себе встати, бо поруч почув лай Мухтара. Собака гавкав та облизував його обличчя. Він встав на ноги та ледве змусив себе дійти до ліфта. Натиснувши на кнопку, від дочекався, поки двері зачиняться і сповз по стінці. Голова боліла страшенно, гуділо, все перед очима крутилося. Ледве вибравшись з кабінки ліфту на потрібному поверсі, він дошкутильгав до своїх дверей та відчинив їх ключем. Зайшовши до квартири, хлопнув ними та дістав телефон, який дивом залишився цілим, та набрав номер Макара.

— Алло.

— Що з голосом?

— На мене напали. В під’їзді.

— Я їду.

Макар вибив, а Остап по стінці дійшов до спальні та впав на ліжко. Встати він не міг вже, лежав майже без свідомості, з останніх сил намагаючись не знепритомніти.

Останнє, що він почув, це звук відкриття дверей. А далі — темнота...

Макар.

Коли хлопець зайшов до квартири, то спробував покликати Остапа, але той на вигуки не відкликався. Кинувшись на пошуки, Макар одночасно набирав номер швидкої. Товариша він знайшов у спальні, на ліжку.