Розділ 2. Євгенія

До батьків з зупинки, Женя дійшла швидко. Ворота відчинила своїм ключем, двері в будинок — так само.

— Є хто живий? - гукнула дівчина, коли вже зайшла до будинку.

Відповідь на її питання пролунала десь на другому поверсі. По голосу Женя зрозуміла, що то була її сестра — Яна.

— Ти у себе в кімнаті? - крикнула знову дівчина.

— Так. Підіймайся, поговоримо.

Євгенія зітхнула, бо розуміла, чим все це може закінчитися, але, все одно, підійнялася. Сестра й справді була у себе в кімнаті, лежала на ліжку та читала щось в ноутбуці. “Напевно, працює...” - промайнула в голові у Жені думка.

— Як, сестричко, поживаєш, вся в праці?

— А що ж мені ще лишається? - загадково посміхнулася Яна.

— Чого це ти така щаслива, радісна якась?

— Та так, нічого особливого...

— Розказуй давай, цікаво ж.

— Ну як цікаво, то вгадай.

— Ти виграла в лотерею 2 мільйони доларів?

— Ні, ще 2 спроби...

— Ти купила, нарешті, окрему квартиру?

— Ні, ще поки... - розсміялася сестра.

— Я здаюся, кажи давай...

— Гаразд. Можеш мене привітати, в мене з’явився хлопець!

— Круто! Я тебе вітаю! - накинулася Женя на сестру. - Класно! А як ви познайомилися?

— Ой, випадково. Я їхала додому, чекала автобуса на зупинці. А він обілляв мене водою, коли їхав на мотоциклі.

— Я уявляю, як ти там кричала... - засміялася Женя.

— Ну, не дуже сильно, але трохи йому прилетіло. А потім він запропонував підвезти мене додому, щоб я мокра не їхала. Я погодилася, бо бажання штовхатися в автобусі, в задрипаній куртці, не було.

— Круто. Я дуже рада за тебе! І давно ви разом?

— Вже 2 місяці...

— Стоп! Тобто, ви вже 2 місяці разом, а ти тільки зараз мені розповіла? Хоча, чому я дивуюся? Це ж руки відсохнуть набрати номер сестри чи язик відпаде декілька речень сказати! Круто, вітаю, ще раз! Потім якось заїду, поговоримо ще...

Женя вийшла з кімнати сестри ображеною. Швидко спустившись донизу, вона вже збиралася виходити з будинку, як почула голос сестри з другого поверху:

— Вибач мені, Женю! Приходь в неділю, Остап, як раз, приїде до нас, знайомитися з батьками!

— Круто! Тобто, якби я не приїхала за мотоциклом, то ти й в неділю б не згадала, що ще є я. Ні, знайом його з батьками! Я не горю бажанням знайомитися з твоїм “кавалером”! Бувай. - крикнула на прощання сестрі Євгенія та вийшла на вулицю, ображено гримнувши дверима.

“Хлопця знайшла, а мені тільки через 2 місяці розказала... Хороша сестра, дуже хороша! Ще б перед весіллям мені розповіла, чесне слово. Все, більше їй теж нічого розказувати не буду!”

Дівчина зайшла в гараж, дістала ключі від мотоцикла та завела його. Її “друг” відразу голосно заревів. Женя сіла на нього та виїхала звідти у двір. Вона злізла з мотоцикла, закрила ворота гаража та виїхала з двору.

Від будинку батьків до Женіної домівки їхати, приблизно, годину, але мотоциклом, дівчина зазвичай доїжджала за хвилин 30. Цього разу вийшло так само. Вже через пів години Євгенія була у дворі свого будинку. Мотоцикл вона, як завжди, поставила на сигналізацію та залишила на стоянці перед своїм вікном.

Жила Женя в багатоповерхівці елітного району Києва. Це батьки наполягли, щоб купити квартиру саме тут. “— Хороший район, ніяких хуліганів!” - обґрунтував свій вибір тато. Євгенії залишалося лише промовчати та погодитися. Район і справді тихий, спокійний. Немає ніяких алкашів біля під’їзду, ніхто під вікнами не кричить, музику вночі не вмикає на весь двір.

Вдома Женя переодягнулася в спортивний костюм та пішла до кухні, щоб приготувати щось поїсти. В холодильнику вибір був невеликий, оскільки останній раз Євгенія закупляла їжу днів 5 тому. Через це свій погляд дівчина зупинила на яйцях та шматку ковбаси. Діставши все це з холодильника та поклавши на стіл, вона поставила сковорідку на плиту та увімкнула газ. Поки сковорідка нагрівалася, Женя швиденько збила яйця, нарізала ковбасу. Коли олія на сковорідці почала шипіти, вона вилляла туди збиті яйця та посипала це все шматочками ковбаски.

Коли “омлет” був готовий, Євгенія переклала його в тарілку, вимкнула газ та поставила тарілку на стіл. Бажання їсти, як такого, не було, але розуміння того, що треба, переважило, і Женя все-таки сіла їсти. На диво, все було смачно, хоч вона особливо і не заморочувалася.

Не встигла дівчина доїсти, як зателефонував Марк:

— Алло!

— Женя, пробач, сьогодні не вийде поїхати.

— Чому?

— Оксані трохи зле, мушу побути з нею вдома. Вибач...

— Та нічого, це важливо. Я розумію. Сама з’їжджу.

— Я скину тобі геолокацію.

— Добре, дякую

— О, я згадав... Там десь мав їхати Сашко.

— Ти ж знаєш, що я його не долюбляю... Гаразд, Ксюші привіт, хай одужує!

— Бувай.

— До зустрічі!

“Шкода, що Марк не поїде. Без нього буде сумно. Може, зателефонувати Саші? Та ні, сама краще поїду, ніж з ним.”

Неприязнь до цього хлопця в неї з’явилася відразу, під час першої зустрічі. З самого початку було в ньому щось, що відштовхувало. Він дуже мовчазливий, а це насторожує. Поряд з ним важко знаходитися, він, хоч і мовчить, але морально дуже давить. Тому й бачитися з Сашею Женя зайвий раз не хоче.

Пройшло декілька хвилин, і Марк скинув геолокацію. Це місце знаходилося не сильно далеко від Києва, а тому і їхати довго не прийдеться. Глянувши на годинник, дівчина вирішила виїжджати. Костюм Женя не одягала, лише вдягнула шкіряну куртку наверх.

Дівчина взяла ключі від квартири та мотоцикла і вийшла в під’їзд. Зачинивши двері, вона спустилася по сходах, вилетіла на вулицю та пішла до мотоцикла. Знявши з нього сигналізацію, дівчина сіла на свого “звіра”, завела його та помчала в сторону траси.

Дорогу до виїзду з Києва Євгенія знала, а ось далі вже сподівалася на навігатор. Коли дівчина від’їхала від першого села, почався дощ. Після кожного села їй потрібно було зупинятися, щоб звіритися з навігатором, чи в правильному напрямку вона їде, бо користуватися їм під час руху, було неможливо. Дощ був спочатку маленький, але з кожною хвилиною його темп збільшувався. Коли навігатор показав, що до місця призначення залишилося одне невелике село, дощ припинився. Перестав йти так само раптово, як і почав.