Глава 4. Світ руїн

Марина відчула, як земля ніби тікає з-під її ніг. Вона впала і знепритомніла. Прокинувшись, вона зрозуміла, що більше не в лабораторії.

Перед нею розкинувся моторошний ландшафт: зруйновані будівлі, розбиті дороги, небо вкривали чорні хмари. Це був інший світ.

Марина зрозуміла, що сережка не просто загадка — це ключ до чогось небезпечного. Але тепер їй доведеться знайти шлях додому.

Марина стояла нерухомо, вдивляючись у місце, де щойно зник чоловік із блакитними очима. Її серце калатало. Слова незнайомця звучали як загадка, а згадка про втрату частини себе змушувала її задуматися: чи варто їй узагалі рухатися далі? Але іншого вибору вона не мала.

Вона знову оглянула приміщення. На столі поруч із записами лежала металева пластина, що сяяла тьмяним синім світлом. Піднявши її, вона побачила, що на ній вирізьблені символи, схожі на ті, що світилися на стінах. Вони нагадували карту, хоча й були незрозумілі для неї.

— Це може бути підказкою, — прошепотіла вона, ховаючи пластину до рюкзака.

Однак довго затримуватися тут було небезпечно. Марина відчула, як холодний вітер пройшовся по її шиї, ніби її хтось переслідує. Вона вибігла з будівлі, але на виході з бункера побачила трьох темних постатей. Вони мовчки стояли, спостерігаючи за нею.

— Чого вам треба? — вигукнула вона.

Відповіді не було. Одна з фігур підняла руку, і в її долоні з'явилося світіння, схоже на те, що було на сережці. Перед Мариною утворився пульсуючий портал. Її серце стиснулося — це був вихід із цього світу, але чи можна було довіряти цим людям?

Підступний голос розірвав тишу:
— Якщо залишишся, загинеш. Якщо підеш, зіткнешся з чимось значно гіршим. Вибирай, подорожня.

Марина зрозуміла, що не має часу на роздуми. Залишатися у світі руїн означало бути здобиччю для істот, які тут ховаються. Зібравши сили, вона кинулася до порталу.

На мить усе навколо стало білим. Марина відчула, як її тіло ніби проходить крізь потоки води, а потім вона впала на м'який мох під ногами. Вона зрозуміла, що опинилася в зовсім іншому світі.