05.05.1911

Пишу у щоденнику, і написане справджується. Щойно зрозуміла, що майже усі мої записи стали магічним та містичним чином ставати реальними. Звідки я знаю Андрія, якщо він роками приходить до мене в думках, але познайомились ми лише кілька днів тому? Чому я так впевнена в тому, що в мене народиться донька, а не син? Спочатку це справді було просто веселим способом врятуватись від гнітючих думок, але тепер мені стає дуже страшно.

Це Боже провидіння чи диявольські ігри? Я чула про жінок, які на картах бачать правду та майбутнє, але завжди сприймала це як вдалу розвагу для нудьгуючих аристократів. Я маю якимось чином дізнатись правду. Це якась магія чи просто так склались обставини?

Андрій вже тиждень працює у нас над новою альтанкою. Я майже не бачу його, хоча іноді нишком намагаюся розгледіти рідну постать. Розуміння того, що він поряд зі мною, тут і зараз викликає у душі невимовний спокій та радість. Лише сама думка про те, що він врятує мене від усього злого. За всі роки у шлюбі із Нікольським я ніколи не почувалася такою спокійною та щасливою, а ми ж навіть не розмовляємо із Андрієм.

Він постійно працює, навколо нього крутяться наші дівчата служниці, і я точно можу їх зрозуміти: високий, статний, сильний та мовчазний. В його очах є якась туга і оптимізм водночас, здається ніхто і ніщо не може вивезти його з внутрішньої гармонії. Андрій – повна протилежність Нікольському, який постійно кудись поспішає, метушиться та не може сам себе зрозуміти, постійно говорить дурниці і з-під лоба зиркає на людей.

А може немає ніякої магії, може я всю цю містику придумала собі сама на фоні підвищеної емоційності? Потрібно перевірити.

Я хочу, щоб сьогодні Андрій Вільний сам поцілував мене. Це станеться сьогодні. Андрій поцілує мене в губи на очах у всіх. Інакше я більше нічого не писатиму у щоденнику, ніколи.