Глава 30

Роджер ледве дочекався понеділка, аби побачити Ешлі, та на його клас вона не явилася, і як потім з'ясувалося, університет в цей день міс Пірс вирішила просто прогуляти. Обережно спитав Ліліан, де поділася її подруга, але та лише з докором глянула на нього і мовчки вийшла з аудиторії. На консультацію, яку містер Мортімер призначав на сьогодні ще минулого тижня, вона теж не прийшла, хоча він і прочекав її майже годину, порушуючи власні принципи. Та схоже він ще не раз поступиться ними заради Еш.

Прокинувшись наступного ранку після вечора неочікуваних зізнань і самому собі й від Ешлі, Роджер відчув неабияке розчарування та  спустошення, коли не знайшов її у себе вдома. Вона просто втекла. Злякалася? Не може бути... Еш завжди кидалася на амбразуру: страх, сором, почуття провини, здавалося, таке не про неї. Чому ж пішла? Чому в університеті не було? Роджер ніколи не повірить, що причина тому її п'яні танці та спів на сцені. З того, що він чув від колег, а її часто обговорювали, це була ще не найгірша її витівка.

Приїхавши додому, герцог не знаходив собі місця. Сів на диван, покрутив телефон у руках. Може, подзвонити? Номер її є, подивився  в особовій справі студента.

 Гаразд, він подзвонить і що скаже? Що просто хотів почути її голос і дізнатися, чи з нею все гаразд? Тоді це означатиме, що він спасував і не в змозі підтвердити свої слова діями. Адже сам говорив, що відступиться від неї, забуде її. Але щоразу опинявся поруч з Еш і думки його крутилися лише навколо неї. З її допомогою чи без це відбувалося - не важливо. Факт залишається фактом. Можна було б звинувачувати всіх і все, але правда в тому, що якби його настільки сильно не тягнуло до неї і він нічого не відчував до цієї дівчини, за жодних обставин він би не дозволив статися тому, що сталося.

- Боже, - пробурмотів сам до себе, запускаючи п'ятірню в волосся. - Чому так важко наважитися?!

З жодною жінкою в нього не було таких вагань та труднощів. А чому,  підказував внутрішній голос, тому що ніхто не витягував його із зони комфорту, не змушував змінюватися, боротися з власним его, не ставив перед вибором. Завжди він висував свої умови. І найголовніше - ще жодна не спромоглася довести його до такого стану, коли зносить дах і готовий на все наплювати, лиш би отримати бажане - її!

Роджер прекрасно розумів, якщо він зробить зараз крок назустріч - вороття назад не буде!

Ешлі сиділа на валуні на одному з пляжів Лос-Анджелеса і спостерігала, як невтомні хвилі набігають на берег, малюючи дрібний візерунок на поверхні піску, вдаряються об валуни і більші скали, розсипаючись бризками навколо. Це був її улюблений пляж - Ель-Матадор, трохи далекувато від центру міста, але він був того вартий. Чудернацькі скелі усіх форм та розмірів, розкидані вздовж берегової лінії, утворювали природні кам'яні арки й склепіння. Вони приманювали не тільки фотографів-професіоналів, але й пересічних людей, що інколи приїжджали сюди лише заради кількох фото. Під час заходу сонця тут було особливо прекрасно, і Еш хотіла насолодитися цим видовищем сповна. Зазвичай цей день, особливий для неї день, вона проводила з друзями, в шумній компанії. Несправедливо, коли практично переважну більшість днів народжень святкуєш не в повному колі сім'ї, а з нянями та братом. Тож вона завжди намагалася оточити себе людьми, щоб не почуватися самотньою й непотрібною. Проте зараз вона зрозуміла, що це смішно - деякі речі просто не можна замінити іншими! Ще зранку батьки її привітали і повідомили, що цього разу відправляються в самісіньке лігво Джунглів вивчати племена, що ніколи не бачили цивілізації. А такі існують, бо майже 70% території вічнозелених лісів ще не досліджена. Про небезпеки, які їх там можуть чекати, Ешлі старалася не думати. Часто вона мріяла про те, як було б добре мати батька-лікаря чи таксиста, а маму - звичайнісінького, скажімо, перукаря. Їй так не вистачало їх поруч.

З братом вони посварилися через дурне відео, відзняте на університетському вечорі, і хоча згодом порозумілися (з цим допомогла, звісно, Ліліан, що стала на її бік) та святкувати своє повноліття зовсім не хотілося, як вони її не вмовляли. Еш просто втекла з дому сюди. Їй потрібно подумати, переосмислити все. Найбільше її мучило сумління за слова, сказані містеру Мортімеру зі сцени. Перед усіма! Вона не мала права так казати. А духу прийти сьогодні на лекцію та консультацію - не вистачило. Вона боялася, що після цього він просто дивитиметься на неї, як на звичайну студентку, без тих іскорок в очах, що загоралися при її появі. Охолоне до неї зовсім, і виконає свою обіцянку - забуде! Як вона це переживе?!

Зрештою, його можна зрозуміти... Кому захочеться кохати дівчину, в якої вітер в голові і шлейф безглуздих вчинків за спиною. Ні, вона не відмовляється від того, щоб дозволяти собі інколи порадіти життю, ні. Але має бути на все міра! Роджер правильно сказав, не можна кожного разу вчиняти так, як тобі заманеться, завжди будуть наслідки.

Задзвонив телефон, Еш глянула на екран - Крістофер, якого вона вже декілька днів ігнорує. Неохоче підняла трубку і змусила себе м'яко роз'яснити хлопцю, що вони не пара, і не будуть нею, бо вона кохає іншого. Про те, що це почуття не взаємне, промовчала. Схоже, Кеннет і не дуже засмутився, бо припустив, що дружити їм в такому випадку ніхто не заважає. Еш погодилася, з ним справді було весело.

Дівчина спостерігала неймовірні фарби заходу сонця на обрії, що вже потихеньку почало сідати. Поринувши в свої невеселі думки, вона не звертала уваги на смартфон, що лежав поруч на камені й кожну хвилину сповіщав про нове повідомлення: вітали з днем народження. Ставало прохолодніше, Ешлі, потягнувшись за светром, щоб накинути, змахнула дорогий ґаджет в пісок. Обтрушуючи, погляд зачепився за незнайомий номер на екрані і єдине речення: "Ти не прийшла на консультацію". Серце закалатало - Роджер! Сумно усміхнулася, звісно ж, хвилюється, щоб вона не завалила роботу. Закусила губу, довго думаючи, що відповісти, врешті-решт, написала правду.