Розділ 17. Передгроззя

 У Туманному Поселенні наростала тривога — мешканці недовірливо перешіптувалися та переглядались один з одним. Повітря змінило свій смак — стало важчим, темним, відгукувалося луною стародавніх страхів. Першими це відчули вовки, вони ходили нервові, насторожені, тримаючись ближче до меж поселення, піднімаючи голови до неба, яке раптом потемніло, хоч до вечора було ще далеко. Старійшина сказала просто: — Війна вже близько. — І кожне серце стислося, діти перестали виходити на свої подвірʼя, запанувала зловісна тиша. Почалися посилені приготування. Маги працювали без перепочинку, одні зміцнювали захисні руни на кордонах, інші переплітали ліс магічними пастками. Перевертні патрулювали ночами, не переходячи в людську подобу, щоб бути швидшими й смертельнішими.

 Ліра стояла на високій оглядовій платформі. Вона дивилась на горизонт, де вдалині повільно згущувалась неприродна темрява. Майра підійшла безшумно: — Це не хмари, — тихо мовила наставниця. — Це слід від темної сили Ордену.

—  хіба це законно полювати на магів, щоб викоренити останню краплю чистої сили, використовуючи темну магію? — думала вголос дівчина — Вони вже поруч?

— Поки що ні, але  нас знайшли. Те, що зробив Кайл… дало нам трохи часу, не  більше.

 Ліра стиснула кулаки. Її магія відгукнулася теплою бурею під шкірою. Ні, тепер вона вже не та, що тікає, вона — та, що зустріне і помститься за смерть своєї матері і інших магів, які не бажали робити зла і не схилились перед Орденом.

 У центрі поселення зібрали всіх — від наймолодших до найстарших. Старійшина вийшла на поміст, спираючись на різьблений посох. Від неї виходило світло… але тінь на її плечах була довшою, ніж зазвичай.

— Я мала видіння, — сказала вона, і тиша впала на людей.

— Орден рушив. Вони шукають не місце… вони шукають вас. І головне — її. —  Старійшина вказала на Ліру.

— Та в пророцтві я побачила інше: майбутнє може бути переламане. Хід історії зможе змінити дівчина,, яка стане мостом між світом людей і світом магії… та лише якщо вона вибере правильний шлях.— Погляди всіх звернулися до Ліри, а в її грудях щось холодно перевернулося. «Правильний?» «Який же з них правильний?..»

 В той час Терен і Кайл стояли по різні боки від неї — Терен стискав зуби, його вовча натура чула тривогу в кожному русі Ліри. Кайл… стояв спокійно, але очі його зраджували: там горів страх за неї. Особливо тепер, коли він знав, на що вона здатна — і на що здатний Орден. Арія стояла поруч і  роздивлялась реакцію Кайла, по виразу її обличчя було зрозуміло, що надмірна увага до Ліри її дратувала, але нічого вдіяти вона не могла.

 Перед вечором відбулося те, що не побачив ніхто, окрім вовків. В горах прокотився низький, глухий гуркіт. Не природний, це був не грім і не обвал гори. Це був віддалений розрив магії — широкий, сильний, такий, що викривив повітря. Перший сигнал який вказував, що орден прийшов у рух.

— Нам потрібно прискорити тренування, — сказала Майра Лірі тієї ж ночі. — Завтра почнемо техніки, які зазвичай не дають тим, хто тільки пробудив дар.

— Чому?

Наставниця подивилася їй просто в очі: — Тому що ти більше не новачок. І тому що ти будеш у самому центрі цієї війни, хочеш ти того чи ні.

 Ліра відчула, як магія в ній зметнулася вгору, мов полум’я у вітрові. Страху не було, але було передчуття — таке темне, гостре… майже солодке. Це її час, час помсти і розправи, час показати свої сили наповну та відновити втрачену магію.

 Уночі ніхто не спав.  Терен і ще троє перевертнів пішли патрулювати кордон. Кайл тренувався з Арією, у ньому щось прокидалося — темний відголосок магії, яким він раніше боявся дихати.

 Ліра сиділа на самоті, тримаючи долоні над полум’ям свічки. Вогонь реагував на її настрій — вигинався, стрибав, шукав виходу. Поселення навколо дихало страхом, а над ним, у самісінькому небі, чорніли тіні, що були передвісником  Ордену.

 Так розпочався перший день великої війни. І хоча напад ще не настав, кожен у поселенні знав: Поки вони готуються… Орден вже дивиться на них. І дівчина посеред їхнього крихкого кола — ключ до завершення цієї боротьби.