Глава 7.4

У кафе все відразу пішло не за планом — Едуардік виявився нахабним і не дуже приємним чоловіком. Щойно з'явившись на побачення, він почав фліртувати і розповідати вульгарні анекдоти, від чого у Оленки, що сиділа за сусіднім столиком, ледве очі з орбіт не вилізли. Вона пихкала, злилася, йшла червоними плямами, пила другий келих пива, але мовчала, хоча Лія бачила, що найбільше подрузі хочеться схопитися і опустити на голову невірного коханого вазу з квітами, що стояла посеред столика.

Від усього, що відбувалося, Лія нервувала, розуміючи, що мимоволі стала причиною роздратування подруги, і що з цим робити — не уявляла. Еда, вже напівп'яного, що вихлестав пів пляшки дорогого коньяку, яким він безуспішно намагався споїти й Лію, доводилося раз у раз смикати — він то намагався схопити її руку, то підсідав ближче, пустотливими холодними пальцями сподіваючись пірнути під занадто короткий поділ.

Лія дуже шкодувала, що повелася на вмовляння подруги та погодилася допомогти їй перевірити на чесність цього чоловіка. Не було в ньому ні чесності, ні вірності. Суцільна пафосність та вульгарність. Він без угаву говорив про свою фірму, кликав Лію до Туреччини відпочивати під пальмами біля «найчорнішого моря», і очі його небезпечно виблискували.

Лія раз у раз озиралася на подругу — якщо Оленка розсердиться і піде з ресторану, то що робити їй? Вона ж не зможе позбутися цього огидного залицальника! А на вулиці все темніше, і сутінки небезпечно ощирились вітринами дорогих магазинів, і вітер завиває так страшно, що Лія здригається щоразу від цього звуку.  І гілка старого каштана шкребеться в скло, і за деревом видніється на стоянці червона машина Еда — якщо цей чоловік захоче, він з легкістю закине її на заднє сидіння і зробить з нею все, що схоче, і ніхто, жодна душа не прийде на допомогу!

Відразу згадалися всі страшні історії, які розповідала їй мати про зґвалтованих дівчаток, які так само, як зараз Лія, кидалися в розгульне життя, будучи при цьому впевненими, що ось з ними точно нічого не станеться. Згадалося, як нещодавно до їхнього під'їзду приповзла закривавлена дівчина лахмітті — її ґвалтували всю ніч на зупинці п'яні відморозки, і ніхто не допоміг, ніхто не викликав наряд міліції!.. Згадалося все це… І ще багато інших випадків, про які писали у кримінальній хроніці міської газети.

То був небезпечний час. Час безкарності та страшної свободи. Час анархії. Час бандитів та злочинів, за які ніхто не ніс відповідальності, бо влада була заодно зі злочинцями.

Ліє ставало все страшніше, кров шуміла у вухах, і серце билося так голосно, що здавалося, зараз проб'є грудну клітку. А Едуардик дивився на неї та облизував свої повні губи. І як він міг сподобатися Оленці? Страшний, товстий, білобрисий, від чого здається, що волосся і вій з бровами у нього зовсім немає. Очі маленькі і вузькі, і сам він такий злий і небезпечний.

Чорт забирай, навіщо вона зв'язалася з Оленкою та її ідіотськими пригодами!

Лія похолонула, побачивши, як подруга схопилася і кинулася геть, зло скривившись. Дивлячись у спину дівчини, що стрімко йшла до виходу, Лія зрозуміла, що це кінець, і врятувати її може тільки диво.

Горло перехопило спазмом, і вона ледь не розплакалася, коли Ед перекинув ще одну чарку коньяку. Гучно зачинилися двері за Оленою, і Лія заціпеніла від страху, не знаючи, що їй робити.