Злива та грім

Новини гіршали. Вода діставалась будинків. Люди мокрі до кісток тікали зі своїх домівок, зібравши тільки найдороще. Батьки були занепокоєні. 

- Мені здається, що в Моркерії не все гаразд. - батько хмуро споглядав на калюжі, які ставали все більшими з кожною краплею. Ще трохи, і вони дістануться нашого храму. 

- Від неї не було звісток вже кілька днів, скільки йде дощ! - вимовила мама дзвінким страхом.

Я активувала своє око, щоб побачити ангела-охоронця, можливо, він має якесь припущення. Ангел з'явився в своїй звичній позі ооронця, наче він ніколи й не рухається.

- Ти щось відчуваєш? - запитую я.

- Нічогісінько, в світі людей все чисто, якщо ви маєте на увазі, якусь нечисть. Не в образу тобі, Сонцедаре. - Ангел повернувся до мого брата, який збирався до волонтерського центру, щоб допомогти постраждалим від затоплення людям. Брат хитнув головою, наче нічого не почув. 

- Я скоро, до зустрічі! - попрощався брат та вийшов з храму. 

- Через хмари, Санвірл не може донести сонячні промені. - одночасно вимовили батьки. 

- Ось тепер тут хтось є! - обрежно вимовив ангел. Після його слів, з мозайки викладеної на стіні, яка розповідає легенду про ангелів, виринув один із мозаїчних янголів. Сайво його німбу заповнило простір храму. 

- Тефол! - вигукнула матінка

- До ваших послуг. - ангел вклонився в знак привітання. - Якщо ви зрозуміли, я прйшов не просто так. 

- Що ти нам приніс? - запитує батько

- Санвірл каже, що з Моркерією відбуваються дивні речі. Її не чути і не видно у космічному просторі, а без її присутності відбувається хаос. 

- Це ми вже зрозуміли. - скептично відповів батько. 

- Але є ще дещо... - затягнув ангел. - Санвірл бажає поговорити з вами у сні. Великий Дрімніс, чи дозволяєш ти зустрітись через сонне царство?